Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 17 -

— Чому ти не сказав, що вона стоїть позаду мене? — відверто запитав Уайт, замочуючи куртку у озері, намагаючись відмити пляму від шоколаду.

Знайти озеро посеред галявини було марною затією, тому Роувен практично відразу відправився до найближчого лісу. Свій гнів він хотів вивітрити, а кращого виправдання, а ніж термінове позбавлення плями на куртці, слугувало ідеальним прикриттям.

Ніхто із підлеглих не видав жодного занепокоєння чи здивування, всі присутні вдавали вигляд, що вони лишалися глухими й сліпими й не були свідками дуже пікантної сцени капрала Уайта та врятованого дівчиська з лісу Раві.

Роувен заборонив собі навіть думати, що між ним і Аберхат могло бути щось більше. І він дякував всім богам, які відвели його від найбільшої помилки в його житті.

«Поцілунок був помилкою. Тоді я ще не знав, ким вона може виявитися!»

Уайт ніколи не розшукував дівчат з борделя, більше того, жодна жінка не лишалася в його ліжку більше, чим того вимагало його тіло. Коротка мить насолоди, яка закінчувалася відразу після отримання задоволення, жодних цілунків, обіймів чи ніжностей, а тим більше разом залишатися в ліжку до світанку.

Роувен не потребував стосунків, не з його роботою, яка несла за собою втрати та відсутність в кілька місяців. Набагато краще було провести ніч, отримати розрядку, а на наступний день не згадати імені жінки. Обтяжувати себе стосунками Уайт точно не збирався. Щодо Сільсії, то вона була інакшою, не такою як решта жінок, і саме це, його зовсім трішечки зацікавило. І це зовсім «трішечки» не давало йому спокою решту ночей, після їх цілунку.

Визнавати зацікавленість в жінці не було ганебним, ганебним було те, що Уайт не мав жодного права навіть думати про неї, доки не підтвердив чи спростував інформацію про її родинну належність.

— Це щось би змінило?

Адріан всівся на землю, ліниво закинувши руки за голову він направив свій погляд на зоряне небо.

— Навіщо ув’язався за мною? 

— Не кожного дня я бачу, як пранням займається великий капрал Уайт гільдії Анзу.

— А насправді?

Надто довго вони товаришували, щоб не бачити очевидних речей один в одному.

— А насправді, мені страшенно цікаво дізнатися про твої почуття до Сільсії.

— Нічого немає.

— Ти певен? — голос Адріана стає серйозним, і це змушує відволіктися Роувена від прання й поглянути на друга. — Знаєш, якщо в тебе нічого немає, це все міняє.

— Що міняє?

Питання гіркотою віддає на язиці в Уайта, який вже знає відповідь. Аберхат була вродливою; Даерон який мав особливу тягу до того, чим цікавився Роувен, могла з легкістю стати об’єктом його цікавості.

— Я тобі завжди говорив, жодна дівчина не стане між нами, — розважливість в голосі Адріана зараз дратувала Роувена як ніколи. — Тому перед тим як почати залицятися, я хотів би впевнитися в тому, що не посягаю на твоє.

— В мене немає до неї жодних почуттів, але вона не та, до кого тобі варто залицятися.

— Відколи це?! — Даерон залився веселим сміхом, — вибач, це справді веселить, невже так складно визнати, що в тебе встає на неї?

— Ріан! — гаркнув сердито Уайт, продовживши старанно чухрати куртку у воді. — Ти верзеш нісенітниці.

— Та перестань, — він перестав сміятися, відкинувшись повністю спиною на траву. — Гадаєш я не бачив оцього твого погляду, коли вона тобі зарядила ляпас?! Та в тебе іскри пішли не лише з очей, — веселість зовсім пропала з його голосу. — Здається востаннє хто тебе так провокував, це була Навіє.  Їй єдиній вдавалося вивести тебе із врівноваження.

— Я тобі вже казав, Навіє лишилася в далекому минулому.  

— Не такому вже й далекому, — Адріан підвівся на лікті, дивлячись як могутній капрал величної королівської гільдії закінчував прання своєї куртки. —  Я чув, що в наступному місяці вона повертається до столиці. Гадаєш, вона не буде шукати приводу зустрітися з тобою?

— Я закінчив, ходімо.

— Роу, ти інколи буваєш таким занудливим, що з тобою просто нестерпно говорити, — Адріан з легкістю зіскочив зі свого місця, виструнчившись. — Значить Сільсія під забороною?

— Я вже говорив тобі.

— Роу, я даю тобі місяць.

— Не зрозумів?

Уайт перестав навіть витрушувати куртку від зайвої води, поглядом в’ївшись в друга. Даерон мав надто не типове серйозне обличчя.

— Якщо за місяць ти не визнаєш прямо, того, що вона тебе цікавить і в тебе нічого із Сільсією не вийде, я почну відкрито до неї залицятися.

— Ми ж не підлітки, щоб подібним займатися.

— Я даю тобі рівно місяць. Поки ми перебуватимемо в містечку Косоволь, я не перетинатиму межі. Якщо ти нічого не зробиш, щоб вона стала твоєю жінкою, я її зроблю своєю.

— Ріан, це вже не смішно! Ти ж знаєш, вона володарка тіней.

— А я й не жартую. Сільсія досить цікава особистість і мені байдуже яким даром вона володіє.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍