Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

І всі троє розреготалися.

- То що, Джен, я йду з тобою? - Запитала Єва.

– Ні. Думаю, тобі треба повернутися до мерії та дізнатися, де твій куб, – відповіла та поблажливо.

- Тільки встигай до двадцяти тридцяти. Потім починається комендантська година, - додала друга Джен. - Ми все живемо на першому рівні.

- Просто дістанься до дому до двадцяти тридцяти, - ще раз сказала Джен.

– Чому?

– Тому що відключають електрику, – пояснила перша.

– І тебе заарештують авторитони, потрапиш до інших замкнутих, – додала третя.

- Ага, - знову вступила перша Джен. - Повір, там краще не виявлятися. У затишному новому кубі набагато приємніше.

Розділ 13. Вісім.

Перший рівень виявився найвищим у Новій Аттиці, найближче до атмосферної мембрани, тепер уже мерехтливої ​​в напівтемряві. Усюди жителі поспішали додому у високих скляних ліфтах та гондолах.

Попрощавшись із Джен-Тріо, Єва направила гондолу до мерії Аттики. Судно швидко ковзало над парком, що занурювався в темряву, зі штучного неба закапав легкий дощик. Приземляючись, Єва побачила, як авторитон спрямовує порожні гондоли на паркування біля блискучої піраміди: кожен човен вбудовувався в ідеально рівні ряди. Гондола Єви приземлилася в кінці ряду, і дівчинка поспішила до входу до мерії.

- Вибачте, міс. - Авторитон витягнув уперед велику долоню. – Зараз двадцять двадцять три, мерію Аттики закрито.

– Але я…

– Будь ласка, поверніться на ніч у свою оселю. Мерія відкриється завтра о восьмій годині. Будемо раді бачити вас вранці, - товкмачив робот.

- Але, сер. Кадм звелів мені повернутися сюди.

– Дякую за співпрацю. Побачимося о восьмій. Доброї ночі.

Авторитон залишився непохитним. Високо над ним на вершині піраміди обертався сигнальний промінь, осяючи все місто.

- Гаразд. - Єва похнюпилася і пішла геть. – Доброї ночі.

Крокуючи під дощом, що мрячить, вона перейшла міст і заглибилася в парк, розмірковуючи, що ж їй робити: «Якщо я хочу встигнути вчасно, то треба знайти ліфт до першого рівня. Сподіваюся, Кадм там. Єва кинулася вперед мокрою доріжкою і раптом впала, послизнувшись у своїх нових черевиках на високих підборах. Вона піднялася на ноги, стягнула незручне взуття і далі побігла босоніж – набагато швидше. Єва домчала до нижнього рівня будинків, що оточували парк, і зупинилася віддихатися.

- Шиїса, - вилаялася дівчинка, важко дихаючи. - Я ж не запам'ятала, в якому з будинків живе Джен. - Вона вийняла омніпод.

– Вітаю, Єва Дев'ять, – прочірикав прилад. – Чим можу бути корисним?

- Зв'яжіться, будь ласка, з Джен Прайд, - попросила Єва, прибираючи з обличчя мокрі пасма волосся.

- Голосовий дзвінок Джен Прайд, - доповів омніпод. – Будь ласка, почекай.

Єва задерла голову і подивилася на всі ці будинки, що здіймалися вгору, в кожному з яких було повно людей. Багато сімей.

- Скасування, - сказала вона і зірвала свій робохвіст. - Зв'яжіться з Хейлі Тернер, мені треба дізнатися, де Рові.

– Дзвінок перервано. Намагаюся додзвонитися до Хейлі Тернера. – Навколо центрального ока омніпода забігали вогники.

Єва смикала рюші на поділі спідниці. «Ну, Рові, давай же. Де ти?

– Перепрошую, Єва Дев'ять. Хейлі Тернер не відповідає. Бажаєш залишити повідомлення? - Запитав омніпод.

І знову над містом пролунав голос Кадма:

– На годиннику двадцять тридцять. Будь ласка, поставте енергоспоживання у ваших будинках щонайменше. Всі ви, напевно, знаєте, як обмеження витрати електрики наблизило нас до мети, а наша мета – зниження загального споживання. Я пишаюся вашою підтримкою у цьому новому питанні. Спіть спокійно і будьте впевнені, що я стою на варті вашої безпеки, захищаючи кожного з вас. До завтрашньої долі.

Світло у всіх вікнах потьмяніло, ембієнт-музика з колонок стихла. Загін авторитонів патрулював вулиці, що виблискували від дощу, на першому рівні. Їхні яскраві червоні лазери сканували всі кути та закутки, поки авторитони прочісували нічне місто. Пара, що піднімається від вологої землі, змащувала деталі, надавала їм якогось примарного, потойбічного вигляду. Єва розвернулась обличчям до густих паркових чагарників і кинулася в темряву.

Вона підшукувала дерево, під яким можна було б сховатися на ніч, і тут з глибини парку до неї долинуло якесь курликання.

- Я знаю цей звук, - сказала Єва сама собі. – А звідки я знаю його?

– Caprimulgus vociferus, – встановив омніпод. – У просторіччя козодою, нічний птах із сімейства Caprimulgidae. Продовжити?

- Ні, - відмовилася Єва. Вона вже згадала, звідки знає цю пташину пісню, – з безлічі тренувальних симуляцій у Притулку. Заодно вона згадала список необхідних виживання навичок. "Знайди укриття", - процитувала вона подумки і рвонула до пташника.

Тримаючись у тіні, дівчинка пробиралася до тьмяно освітлених воріт, що ведуть у розкішний біокупол. Коли вона підійшла впритул, пікнув сенсор і наче з нізвідки вистрибнула голограма Кадма, ледь не налякавши дівчинку до смерті.

– Ласкаво просимо до Аттичного пташника та Центру клонування птахів, – сказав голографічний Кадм, – де знову знаходять крила зниклі птахи минулого. Усередині ви знайдете понад шістсот видів птахів, виведених прямо тут…

Різкий запах пташиного посліду вдарив Єви в ніс, щойно вона ступила всередину вологого приміщення. Різні звуки, від цвірінькання до вухання, мішалися з тріскучою піснею козодоя. Під величезним куполом птахи всіх розмірів і мастей влаштовувалися в гніздах і сідалах на ніч. Всюди росла зелень, і листя густо вкривало простір пташника. "Тут авторитони мене не знайдуть", - вирішила Єва і зітхнула, трохи розслабившись. На дерево, що росте поблизу, приземлилася білоголова сова. "О, це як одна з моїх тренувальних симуляцій вдома". Єва витягла омніпод і запустила Ідентісбор.

- Ці alba, в просторіччі сипуха, - повідомив прилад, демонструючи тривимірну модель птаха. – Ajaia ajaja, або рожева ковпиця… Goura victoria, віялоносний вінценосний голуб…