Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Тепер повітря, вода, земля та вся планета очистилися та переродилися – завдяки тобі.

– Ні! - Єва зірвала з себе шолом, і видіння зникло. Голова йшла кругом. Дівчинка, задихаючись, сповзла з крісла і впала на підлогу.

- Ой, що тебе, замкнуло? - Джен присіла навпочіпки поруч з нею. - Не можна ось так вистрибувати зі старої голомашини, поки вона не закінчила. Ти гаразд?

– Я… нормально. - Єва насилу встала на тремтячих ногах.

– Що трапилося? Що ти побачила? - Запитала Джен, підтримуючи нову і не даючи їй впасти.

У пам'яті Єви спливли слова Арії:"Одне суспільство процвітає, а інше гине".

– Я бачила… ем…

З протилежного кінця двору на Єву невідривно дивилася якась зеленоока жінка. Вона стояла нерухомо, хоч довкола неї з шумом гасали діти. Її обличчя, її темна туш і коротко стрижене попелясто-русяве волосся здалося Єви знайомим.

– Ця жінка. Я бачила її в парку, – вимовила дівчинка між судомними вдихами. Вона попрямувала до незнайомки, але спіткнулася, все ще дезорієнтована після «Машини прорікань», а коли підняла очі, світловолоса жінка вже загубилася в натовпі дітей.

- Давай відведу тебе назад за столик, там перезавантажишся, - сказала Джен.

– Звідки я її знаю? - Єва потрясла головою, щоб свідомість прояснилося, і пішла за Джен.

- Це було так дивно, - розповідала Єва між ковтками свого сил-А-морса. - Начебто всі прибульці зникли назавжди. - Вона притулилася до спинки крісла, обличчям до Джен-Тріо, що сидить навпроти.

– Прибульці? - Джен переглянулися. – Ти про що?

- Ну знаєте, всякі альціони та сируліанці, - відповіла Єва.

Всі три дівчини дивилися на неї з тупим виразом обличчя.

– Що? – не зрозуміла Єва, збентежена їхньою реакцією.

– Про що, заради всього святого, ти взагалі говориш? - Відповіла Джен зі смішком.

- Тебе точно замкнуло в цій машині, - вигукнула друга Джен.

- Ти зараз стопудово наяву ремміш! - Додала третя.

– Я реммлю? Наяв? Нічого подібного! - Єва зі стукотом опустила свій напій на стіл. - Ви що, не знаєте? Не знаєте про прибульців, які мешкають у Лакусі? І у Соласі?

- Мені здається, вона дуже багато часу протусила з цими брудними роботягами, - гучним пошепком звернулася Джен до подружок. – І її перемкнуло.

- Стривай-но, - обірвала їх Єва, раптом дещо здогадавшись. – Ви взагалі колись виходили з міста?

- Ем, ні, - відповіла Джен.

– Там бридко, – додала друга. – Навіщо нам це?

Дівчата перешіптувалися одна з одною, час від часу кидаючи на Єву погляди, наче її тут взагалі не було. Нова мешканка міста обвела очима ресторан у пошуках хоч якогось інопланетянина – це довело б, що вона не божевільна. Але куди не глянь, скрізь вечеряли тільки люди різного вигляду – і жодного сируліанця, жодного альціону.

Абсолютно ніде.

Вона спробувала згадати, чи не траплялися інопланетні гості під час прогулянки містом. Це виявилося непросто: парком і торговим центром розгулювали величезні натовпи різнокольорових людей. «То чи бачила я хоч одного прибульця?»

Єва витягла омніпод, запустила Ідентісбор і показала голограму Ровендера.

– Ви знаєте, що таке?

Розмальовані обличчя всіх трьох Джен скривилися.

- Ну так, - відповіла Джен, - троль із казкової передачі.

– Ага, з тих часів, коли ми ще були зростом у три нано, – підтакнула друга.

– Що? Ні, Рові ніякий не троль і не містична тварина. - Єва прибрала омніпод і заговорила дуже серйозно: - Хіба ваш батько не розповідав вам про Орбона? Про світ зовні?

- Мій батько зайнята людина, як і моя мати, так що я їх зайвий раз не смикаю, - сказала Джен.

- Твій батько - справжній геній, - приєдналася друга Джен. - Я б ніколи нізащо не покинула це місце.

- Так, - підхопила третя Джен. – Але якби твій батько наказав побудувати неподалік «Галерею» якомога більше, я б не заперечила. - Дві інші Джен у захваті зареготали. - Ага, можна розмістити її там, де зараз живуть ці зіпсовані роботяги! – Сукні у всіх трьох пофарбувалися у холодно-блакитний колір.

Єва витріщалася на трійцю так, ніби перед нею сиділи три піщані снайпери. Вона почала турбуватися про Ровендера. Але тут по всьому ресторану пролунав дзвін, і відвідувачі почали збирати речі та виходити.

– Дев'ятнадцять тридцять, – повідомила Джен, зазирнувши у долоню. - Пора кубиками.

– Вже? - Здивувалася друга Джен. – Так кумедно було з нашою Бібу та її казками, я навіть про час забула.

- Давайте швидше, щоб ще побачитись, перш ніж вирубають електрику, - додала третя. Решта згідно закивали.

Єва пішла за дівчатами на посадковий майданчик, де люди чекали своєї черги на гондолу. Проекція безхмарного неба стала глибоко-фіолетовою, і на ньому заблищало кілька зірок. «А кілець немає, – зауважила Єва. – Немає кілець Орбони».

Звідкись зверху з невидимих ​​динаміків теплий голос Кадма Прайда звертався до мешканців усього міста:

- Доброго вечора, мої дорогі співгромадяни. Нині дев'ятнадцять сорок вісім. Прошу вас завершити приємні заняття та розійтися на ніч додому. Вранці, рівно о восьмій, ми насамперед включимо електрику. Завтрашня погода обіцяє…

- Гей, хочеш, полетимо на одній гондолі? - Запитала Джен, поки її подруги забиралися в кабіну.

– Звичайно. - Єва залізла на сидіння поряд з Джен, і гондола попливла вгору в сутінках, що згущуються.

– Дивіться! - Джен вказала на вікно. - Он Пейдж Трандл.

– Де? Дайте подивитись! - Дві інші дівчата полізли до Джен, і гондола захиталася.

– Мавпяча зачіска! – заспівала одна з Джен.

- Ну, не знаю, а мені подобається, - висловилася Єва.

Три подруги одночасно обернулися і спопелили її поглядом.

Єва повела плечима:

– Принаймні не схожа на інших.

Дівчата переглянулись.

– Цікаво, де її так пофарбували, – промовила одна із трьох.

– У зоопарку? – припустила друга.