Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

       За кілька годин маршу військо досягло місця майбутньої битви. Табір розташували на підходящій місцевості: поруч протікала маленька річка, ліс створював природний захист, а з пагорбів відкривався широкий огляд. Світало, і ніхто вже не спав. Табір ожив: воїни займалися приготуваннями, налаштовували зброю, перевіряли обладунки. На пагорбі Ніл та кілька лицарів спостерігали за ворогом, що розташувався на відстані кількох сотень метрів. Луїс і його загін обходили околиці, уважно вивчаючи місцевість, а групи воїнів тренувалися, щоб розім’ятися перед битвою. Біля центрального вогнища зібралися Ігвард, Мартін,   Олаф, Лео, Томас та Едріан. Вони сиділи, спокійно розмовляючи, хоча напруга в повітрі була відчутна. «Коли ж почнеться бій?» — нарешті наважився запитати Едріан, який виглядав трохи схвильованим. «Приблизно через дві години», — відповів Ігвард упевненим голосом, тримаючи погляд спрямованим на річку.   «Який у нас план?» — втрутився Олаф, уважно дивлячись на короля. «По центру я поведу основні сили, — пояснив Ігвард. — Лівий фланг біля річки очолить Лео разом із загоном лицарів. На правому фланзі будеш ти, Олаф, із Нілом. А арбалетників розмістимо на тих пагорбах», — він показав рукою на височини, що добре проглядалися вдалині. «А ми що робитимемо?» — запитав Томас, насупившись. «Ви з Едріаном залишитесь позаду. Якщо ворог прорве наші позиції, тоді вступите в бій»  — відповів король, глянувши на юнаків. «А я?» — подав голос Мартін. Ігвард посміхнувся, але його тон залишився серйозним: «А ти, мій дорий друже, як і завжди —  допомагатимеш Густану. А що не мало важливо, так це не плутайся під ногами». Мартін невдоволено скривився, але промовчав. Розмова затихла, і всі ненадовго замислилися. Хтось думав про свою родину, хтось — про битву, що ось-ось почнеться. Для когось це була перша битва, для когось — остання. Але атмосфера була спокійною. Хтось кидав жарти, які викликали усмішки навіть у тих, хто хвилювався. Сонце повільно піднімалося над горизонтом, забарвлюючи краєвид у теплі відтінки. В цей момент усі просто жили, ніби забуваючи, що попереду їх чекала жорстока битва.

       За годину до бою Ігвард наказав готуватися, займати позиції й бути напоготові. Король особисто перевіряв готовність військ, усвідомлюючи, що ворогів більше, але також розуміючи, що супротивник не орієнтується на місцевість так, як вони. Розвідники починають доповідати про рух військ Ротгарда, тому військо Денегора вже зайняло свої позиції. Ігвард раптом згадав свою першу битву. Тоді йому було лише чотирнадцять, і він лише спостерігав. Хоч це було так давно, але він завжди згадував цей момент. «Друзі! Лицарі Денегора, вірні слуги! Сьогодні буде битва. Війна така ж стара, як і ця земля. Війна проти злоби та ненависті. Не всі зустрінуть завтрашній день, не всі повернуться додому, до своїх близьких. Хтось виживе, хтось загине. Але всі ми боремось з гордістю в серцях, адже ми б'ємось не лише за себе, а й за майбутнє… майбутнє наших дітей, майбутнє Денегора!» — гучно й повільно промовив Ігвард, стоячи обличчям до свого війська. «За любов до Денегора!» — вигукнув він. «За любов до Денегора!» — відповіли воїни. Вони стояли, чекаючи наказу короля, а сам же король дивився в бік ворога. «Сір?» — промовив Вісент, «Сір?!» — вже голосно кричав він, але у відповідь була тиша. Військо противника вже почало бігти в їх бік. Ігвард міцно тримав меч, його пальці біліли від напруги, а серце билося швидше від очікування. «За мною!» — вигукнув Ігвард і кинувся назустріч ворогові. Через хвилину війська зіткнулися в жорстокій битві.