Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

Розділ п’ятнадцятий 

 

Розділ п’ятнадцятий 

 

Артем  прокинувся доволі рано. Йому закортілося випити води. Він йшов по своєму дому з бадьорим настроєм. Артемові хотілося відпочити. Саме тоді йому в голову прийшла ідея помсти. 

Разом з Олегом Артем вирішив зустрітися в рідному містечку. Воно знаходилося за сто кілометрів від міста, тому чоловік вирішив водночас навідати свої краї. Артем проїжджав центральною вулицею до свого дому, згадуючи минулі дні безтурботного дитинства. 

Автомобіль припаркувався біля старої п’ятиповерхівки. Саме тут пройшли сімнадцять років життя майбутнього мільйонера. Попри пошарпаний вигляд, у середині  подвір’я було затишно: стояв маленький дитячій майданчик, багато зелені. Все навіювало атмосферу доброго дитинства, яке для Артема було скоріше випробовуванням. 

Батьки спочатку не повірили приїзду сина. Вони були здивовані такому гостю, тому радо прийняли свого сина у родинному гнізді. 

-Синку, ой, яка рада, що ти приїхав! А то мені набридло їздити до тебе в місто. 

-Чого б це! А мені навпаки, добре, тим паче дорога яка хороша! Півтори години - і ти вже на місці. 

-Краще б ти, мама, слухалася батька. 

-Його хіба послухаєш? То постійно щось як скаже, потім червонієш перед всіма,- клопітливо бігала пані Лариса по кухні, ставлячи на стіл їжу. 

-Ларисо, ти навіщо стільки ставиш, він же не з’їсть цього! 

-Миколо, ти не хочеш їсти, ото сиди і мовчи! 

-Ма, дійсно, так багато страв, навіщо? Я перед тим як поїхати поїв. Хіба що зроблю легкий перекус, а там подивимося. 

-Весь у батька! Таке ж худе ходить! 

-Правильно кажеш, а то матір взагалі поїхала. Бачиш, не корме мене, ото я й такий худий. А! Мабуть, відчувала, що будеш їхати, так на кухні з самого ранку стоїть! 

-Ти менше тут розказуй. Артеме, ти хоч скажи, на скільки завітав до нас. 

-На декілька днів. Мені захотілося відпочити. Я ото компанію в Максимові руки поклав, а сам тут відпочину. Скажімо, відчую безтурботне минуле,- пережовуючи канапки, промови Артем, дивлячись на своїх батьків. 

-Ааа, синку, думала оце тобі сьогодні подзвонити, та бачу, ти приїхав. Цей, батько Ольги, десь зо два дні як в лікарні з інфарктом лежить,- шепотом говорила Лариса, сідаючи за стіл 

-А що ж сталося? 

-Кажуть, що ж Ольга кредит взяла, аби врятувати сина від смерті. Той помер, а борг залишився. Ото вона не могла його виплатити десять років, і от банк забирає дім їхній під заставу. І колектори приходили, виганяла з хати. Так ото  Михайловича бідного як схопило, що вже в лікарні. 

-Та ти що! - несподівано з жалем промовив Артем. - Я ж з Ольгою бачився на зустрічі випускників, і вона нічого такого мені не говорила. 

-Ойойо! Що ж це з тими Теряковими буде! Скільки бід на них впало, Боже, Боже… 

-Погані ти новини мені розказала, мамо. 

-А що ти будеш у містечку робити?- запитав Микола. 

-Думаю, можливо з  кимось зустрінуся. А цей, хотів запитати, а баня в нас працює? 

-Та у нас цих саун понаставляно багато.  А що, хочеш попаритися? 

-У голову ідея прийшла, так оце думаю, чого б в ні. 

-На днях сходимо,- відповів батько. - Ось у нашому дворі навіть є хороша баня. Ігор Колишов з сусіднього дому зробив. 

-Добре, тату. 

Артем пішов у свою кімнату. Він давно не був тут. Все залишилося незмінним. Артем ліг на своє ліжко. Він відчув як поринає у справжнє дитинство: холодна  постіль, яка рятує тебе від спеки, і цілий день гулянь з друзями. Артем взяв свого телефона і вирішив подзвонити Івану. 

-Привіт ще раз. Ти через годину зможеш вийти до центрального парку? 

-Я вільний завжди! Ми ж з тобою майже одинакові: директори й власники своїх фірм. 

-Ооо! Скільки ще всього я мушу буду розпитати в тебе. 

-Тоді буду чекати в  центральному парку. 

-Добре! 

Артем кинув слухавку і перевернувся боком до стіни. Йому хотілося поринути в сон, але він швидко зіскочив зі свого ліжка, аби підготуватися до зустрічі зі своїм другом. 

Артем вже сидів на першій лавці до входу в парк. Для нього вона мала особливе значення: завжди він   мав яскраві спогади з нею. Вже здалеку Артем бачив Олега, який підходив до нього з гордим обличчям. 

-Вітаю, колего! 

-І тобі доброго вечора, Олегу! Я так розумію, ти став бізнесменом? 

-Так! Малий підприємець: продаю телефони в власному магазині. 

-І як воно, бізнес йде? 

-А як же! Дохід майже  як у тебе, але без одного нуля 

-Ахаха! Непогано пожартував. 

-Що ми, куди ми зараз підемо? 

-Пройдемося? Я давно не гуляв містечком. Саме розкажеш, що змінилося. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍