Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро

Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

79
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 60
Перейти на сторінку:
самими благами, які держава перерозподіляє. Проте розрізняти їх важливо і правильно. Берні Сандерс назвав Данію ідеальною соціалістичною країною; прем’єр-міністр Данії, виступаючи в 2015 році у Школі управління імені Джона Кеннеді, з якоїсь причини сказав: «Економіка Данії — далека від соціалістичної планової. Наша економіка ринкова. Скандинавська модель являє собою державу загального добробуту, яка надає своїм громадянам високий рівень забезпечення, проте це також і успішна ринкова економіка, в якій достатньо свободи прагнути своїх мрій і жити своїм життям, як хто хоче». Данія рік у рік посідає вищий, ніж у Сполучених Штатів, рейтинг індексу економічної свободи Heritage Foundation.

Передумови економічного процвітання — права, а не урядове нав’язування. Американська культура завжди визнавала цю істину. Тому американці завжди шанували, а не засуджували тих, хто створює багатства. Токвілль відзначав, що американці — «торговий народ», ініціативний за натурою. «Жителя Сполучених Штатів від народження вчать, що він повинен покладатися тільки на себе в боротьбі проти всіх лих і перепон на життєвому шляху, — писав Токвілль. — Він норовисто й непокірливо ставиться до суспільної влади й звертається до неї тільки тоді, коли не може без її помочі обійтися». Американці постійно щось винаходять, постійно щось творять. «Зухвала заповзятливість, — стверджував він, — найголовніша причина швидкого поступу [Америки], її сили, її величі». Соціаліст за переконаннями Герберт Веллс бідкався, що американці не приймають учення соціалізму, й описував їх як «індивідуалістів до мозку кісток... В Америці перемога приватної власності є остаточною».

Американський дух ніколи не знав спочинку, його завжди тягне кудись за обрій. І це є справедливим не тільки щодо територіальної експансії, а й в економічній творчості. Уніоністська культура — це культура підприємництва: культура боротьби й напруги, тяжкої праці, культура, що уславлює успіх, а не прагне покарати й відібрати його. Це та культура, яка визнає, що єдиною гарантією в Америці є гарантія пригод.

Висновок

Токвілль підсумував усю американську культуру в одному реченні: «У Сполучених Штатах люди об’єднуються задля громадської безпеки, торгівлі й промисловості, моралі та релігії. Немає нічого такого, чого б не могла досягти людина, завдяки вільним діям і колективній силі індивідуумів». Колективна сила індивідуумів — це коли індивідууми, сильні у своїх правах і впевнені у своїх обов’язках, об’єднуються, коли є потреба, задля захисту себе й поліпшення світу навколо.

Наша культура прав оточує нас і проникає в наше спілкування. Вона також єднає нас. Уніоністська культура зводить нас докупи в розумінні того, що зазіхання на права одного є зазіханням на права всіх, — а також у розумінні того, що лише людина обов’язку може підтримувати свободу в країні. Наша культура прав визнає, що ми повинні поважати права інших, навіть ціною своїх власних, що ми повині працювати над створенням і захистом тканини суспільства, яка прищеплює і посилює чесноти, що ми повинні бути готові стати на захист наших власних прав, і що ми повинні користуватися своїми правами в дусі пригодництва.

Але нині наша культура прав опинилася під вогнем. Її атакує дезінтеграціоністська культура, яка вбачає в індивідуальних правах виклик колективній владі, а в уряді — єдиний інститут, вартий захисту. Дезінтеграціоністська культура застерігає, що свобода є справою грубою, жорстокою і безжальною. Дезінтеграціоністська культура застерігає, що соціальні інститути, які прищеплюють обов’язок, — це насправді лише знаряддя, які розділяють нас, — що тільки уніфіковане правління згори може дати нам чуття істинного, широкого обов’язку, достатнього для підтримання єдності.

Бенджамін Франклін попереджав, що обмін свободи на тимчасову безпеку є угодою з дияволом. Саме таку угоду пропонують нам дезінтеграціоністи.

Цю диявольську угоду ми розглянемо далі.

Розділ 4

Дезінтеграціоністська культура

Наша культура прав перебуває під вогнем.

Хоча на перший погляд так і не здається. Зрештою, всі ми без упину говоримо про права, і права ці постійно розширюються. Лише за минулі кілька років ми начебто одержали права на охорону здоров’я, право на одностатевий шлюб, право на житло і на освіту. Ми виходимо на мітинги за наші права й хором скандуємо за них.

Але насправді наших прав стає дедалі менше. І країна, в якій ми живемо, стає дедалі менш вільною. Усе це тому, що наше визначення прав помітно зсунулося з його уніоністського бачення — поняття батьків-засновників про природні права — у бік бачення, притаманного добі прогресивізму, яке перетворювало статус жертви на привілей, привілеї на права, а природні права на абищиці.

Наші права повинні були виступати проти зазіхань влади, а тепер вони стають завадами утопічних візій наших політичних майстрів.

Навіть більше, ми гребуємо правами, які мали б любити. Вони стали для нас потворними й незручними! Права означають потребу толерувати тих, чию думку ми не поділяємо, замість того, щоб нав’язувати їм наші погляди. Права означають для нас потребу полишити бажання контролю на користь готовності бути толерантними. Права означають, що іноді куклукскланівці дефілюватимуть вулицями Скокі, побожні кондитери відмовлятимуться пекти торти на замовлення Леді Ґаґи, гольф-клуби закриті для жінок, а в сусідній бібліотеці книжки дітям уголос читатиме трансвестит.

Ми можемо приймати дещо з цього, все з цього або нічого з цього.

Але права означають, що ми не спинимо цього.

Уніоністська угода передбачає, що наша культура прав може існувати тільки за певних умов: ми маємо толерувати права інших, навіть якщо реалізація цих прав не узгоджується з нашими вподобаннями; ми маємо підтримувати міцні соціальні інститути, які існують поза полем діяльності уряду для прищеплювання й посилення чеснот; ми маємо повставати й боротися, коли наші права порушують, і вперто застерігати знахабнілу владу про наслідки такого порушення; а ще ми повинні зрощувати здоровий дух економічної свободи і жагу до пригод, прославляти потяг до ризику, а не придушення прав задля пом’якшення такого ризику.

Дезінтеграціоністська культура прав відщеплює по шматочку від кожного з елементів культури уніоністської. Культура дезінтеграціонізму завжди готова розбити кілька яєць, щоб зготувати поживну, контрольовану урядом яєчню. Підвести традицію прав під вищий пріоритет «спільного блага» — ось у чому завдання. Ми перейшли від культури, яка запитувала, чи слід давати урядові владу втручатися в наші права, до культури, яка запитує, чи слід нам мати право на [підставити потрібне]. Вимога доводити законність своїх дій у питанні порушення тих чи інших прав перекладається з уряду на індивідуума.

Дезінтеграціоністська культура підміняє толерантність соціальним або державним примусом, обмежуючи права, щоб запобігти їхньому нібито «неправильному використанню», мобілізуючи натовп і підпорядковуючи інститути його волі, стираючи незгодних на порох, навіть не звертаючи увагу

1 ... 24 25 26 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"