Читати книгу - "Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Уся центральна вулиця Шпилів бурхала, як вулик перед бурею.
Ще хвилину тому все йшло, як завжди – люди порались біля хат, хтось пив чай на ганку, дід Петро читав стару газету, а бабуся Варвара обговорювала з тіткою Ганною, що сьогодні дивитимуться по телевізору.
А тепер – просто посеред села стоїть корова, чотири запилених і втомлених дітей, викрикують щось про злочинців, а позаду двоє дорослих – пасічник Степан і фермер Василь – стоять з понурими обличчями, ніби їм тільки що оголосили смертний вирок.
Баба Марія, власниця Галі, підбігла до корови, обняла її за шию і заплакала від полегшення.
– Галю, моя дівчинко, ти жива!
Корова мукнула і легенько штовхнула її носом.
Дід Петро встав зі свого стільця, поправив картуз і грізно подивився на Степана та Василя.
– Хлопці, це що, якесь непорозуміння, чи ви справді здуріли?
Степан мовчав.
Василь глянув на натовп, розуміючи, що зараз треба сказати щось дуже переконливе, щоб не отримати лопатою по спині від бабусі Варвари.
Але мовчання затягувалося.
Іван нервово подивився на Максима і прошепотів:
– Ну, вони збираються щось казати, чи ми тут стоїмо для краси?
Максим глянув на них і раптом підвищив голос.
– Село Шпилі! Ми знайшли Галю і розкрили злочин!
Люди захвилювалися.
– Хто її вкрав? – запитала баба Галя, стискаючи гілку, наче готова застосувати її як зброю.
Максим підняв руку і впевнено вказав на злодіїв.
– Це зробили вони.
Натовп завмер.
Хтось зітхнув, хтось захитав головою, а тітка Ганна, яка весь цей час стояла осторонь, промовила:
– Ой, хлопці, навіщо ж вам це було потрібно?
І тут, ніби важке каміння звалилася з душі, Степан заговорив.
– Ми не хотіли її красти.
Максим зіронічно підняв брови.
– Тоді що, вона сама до вас прийшла?
– Майже… – тихо відповів Василь.
Усі замовкли.
– Що значить "майже"? – перепитала Соломія.
Василь важко зітхнув і подивився на тітку Марію.
– Ми… хотіли її врятувати.
Село приголомшено зашепотілося.
Баба Марія виступила вперед, розгублено дивлячись на нього.
– Врятувати? Від кого? Вона ж у мене, як королева жила!
Степан насупився і глянув просто їй у вічі.
– Від тебе.
Запала тиша, така глибока, що чути було, як вітер прошелестів верхівками дерев.
Марія витріщилася на нього.
– Ти що, старий, з глузду з’їхав?!
– Ми бачили, як ти збиралася її продати…
Максим, Соломія, Тимко й Іван перезирнулися.
– Що?!
Марія залилася фарбою.
– Це брехня!
Василь повільно похитав головою.
– У той вечір ми йшли через городи і чули, як ти говорила з якимось чоловіком. Ти сказала, що більше не можеш утримувати Галю і що шукаєш покупця.
У натовпі знову здійнявся шум.
Бабуся Варвара схрестила руки.
– Маріє, це правда?
Марія затнулася.
Вона нервово облизала губи, подивилася на свою корову, а потім – на людей.
– Це… я просто розглядала варіант…
– Але все-таки розглядала, – сказав Степан.
– Я ще не вирішила! – обурилася вона.
– Але ми не могли чекати, поки ти вирішиш, – втрутився Василь. – Ми подумали, що ти її віддаси на м’ясо.
Марія ахнула і схопилася за серце.
– Як ви могли таке подумати?!
– А що нам було думати? – сердито відповів Василь. – Корову купують або на молоко, або на м’ясо. Ти ж нічого не казала, просто сказала, що шукаєш покупця!
– Ми не могли ризикувати! – додав Степан.
Село затамувало подих.
Максим відчув, як його серце швидше забилося.
Вони шукали викрадачів, а виявилося, що це було щось більше.
Це була війна за Галю.
Соломія задумливо провела пальцем по блокноту.
– То виходить, що ви… насправді хотіли її захистити?
Степан і Василь мовчки кивнули.
Іван розгублено подивився на них.
– Це… найнесподіваніший злочин у світі.
Баба Марія стиснула кулаки.
– Але це не давало вам права її забирати!
– А тобі не давало права мовчати, – кинув Василь.
– Я просто… просто думала, як буде краще!
– То чому ти не сказала людям? – запитала бабуся Варвара.
Марія знітилася.
– Я… я думала, що все вирішу сама.
Тітка Ганна голосно видихнула.
– Оце тобі й маєш.
Максим підняв руку.
– Гаразд, тепер ми всі знаємо правду. Але це нічого не змінює. Ви все одно викрали чужу корову.
– Бо ми не знали, що ще робити! – розгублено вигукнув Василь.
Степан зітхнув.
– А потім, коли діти почали ритися в цій справі, ми зрозуміли, що ще трохи – і нас розкриють.
Соломія гмикнула.
– Ну, ви не помилилися.
Іван потер обличчя.
– Боже, а я думав, що вони викрали її заради грошей.
Василь зітхнув.
– Ми просто не хотіли, щоб вона поїхала кудись далеко.
Баба Марія мовчки подивилася на свою Галю.
А потім повільно кивнула.
– Добре. Галю я нікуди не продам.
Село зітхнуло з полегшенням.
– Але город будете мені копати весь рік, – додала вона.
Василь і Степан одночасно схилили голови.
– Добре…
Бабуся Варвара задоволено гмикнула.
– Ну що, люди, знову діти нас урятували!
Село зашуміло, хтось плескав у долоні, хтось сміявся.
А Бублик у цей момент спокійно сидів біля Максима, уважно спостерігаючи.
Кіт знав, що все завершилося саме так, як він і очікував.
Але він також знав, що в цьому селі таємниці ніколи не закінчуються.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця зниклої Галі, Yana Letta», після закриття браузера.
