Читати книгу - "Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Село святкувало повернення Галі.
Баба Марія запросила всіх на чай із варенням, дід Петро хвалив дітей, бурмочучи, що в його молодості «такого не було», а баба Варвара принесла величезний пиріг і заявила, що без неї вони б нічого не розкрили.
Люди раділи, що корова знову вдома, а ті, хто ще вчора шепотівся про «загублену худобу», тепер обговорювали, як ця історія ще років двадцять буде передаватися у сільських легендах.
Здавалося, що все скінчилося добре.
Але Максим стояв осторонь і відчував, що щось не так.
Соломія, яка добре знала цей вираз на його обличчі, підійшла ближче.
— Ти знову про щось думаєш.
Максим повільно кивнув, не відводячи погляду від баби Марії.
— Щось не сходиться.
— Що саме?
Максим провів рукою по волоссю.
— Ми виходили з того, що Галя була викрадена, бо баба Марія хотіла її продати. Але якщо це так, то чому вона не сказала про це раніше? Чому весь час вдавала, що не розуміє, що сталося?
Соломія зупинилася.
— Може, вона не хотіла, щоб село її засудило?
Максим заперечно хитнув головою.
— Вона не така. Вона б знайшла, що сказати, і точно не стала б мовчати, як злодійка.
Він знову подивився на бабу Марію. Вона стояла біля Галі, погладжувала її по шиї і тихо щось їй шепотіла. Корова слухала її, спокійно переминаючись із ноги на ногу.
Соломія теж подивилася в її бік.
— Ти думаєш, вона щось приховує?
Максим тихо відповів:
— Думаю, що вона взагалі ніколи не збиралася продавати Галю.
Соломія здивовано підняла брови.
— Але ж Степан і Василь чули її розмову!
— Саме так. Вони чули тільки розмову. Але не факт, що правильно зрозуміли її зміст.
— Ти вважаєш, що вони просто щось наплутали?
— Це можливо.
Соломія задумалася.
— Нам треба поговорити з нею.
— Саме так.
Максим обернувся до Тимка й Івана, які захоплено слухали, як баба Варвара розповідала історію про те, як колись вона сама ловила крадіїв курей.
— Іване, Тимку, ходімо з нами.
Тимко неохоче відірвався від шматка пирога.
— Щось знову не так?
— Нам треба запитати бабу Марію дещо важливе.
Іван застогнав.
— Ну, чому я не можу просто спокійно дожити цей день?!
Але вони все одно пішли.
Баба Марія не виглядала здивованою, коли діти підійшли до неї. Вона спокійно гладила Галю по загривку і ніби чекала, коли вони заговорять.
Максим не став ходити колами.
— Бабо Маріє, ви дійсно хотіли продати Галю?
Жінка зітхнула і подивилася на нього уважним поглядом.
— Хто вам таке сказав?
— Степан і Василь. Вони кажуть, що підслухали вашу розмову з якимось чоловіком.
Баба Марія скривилася.
— От дурні…
— Тобто ви її не продавали?
— Та звісно ж, що ні! Я хотіла знайти їй ветеринара.
Діти перезирнулися.
Соломія підняла брови.
— Ветеринара?
— Так. Я вже давно помітила, що Галя втомлюється швидше, ніж раніше. Думала, може, в неї якісь проблеми. Почала шукати когось, хто зміг би її оглянути.
Іван вигукнув:
— І це все?!
— А що ти думав? Що я її на ковбасу здавала?!
— Але вони чули вашу розмову!
— Ну, значить, підслуховувати треба вміти правильно. Я говорила, що хочу знайти людину, яка її забере на деякий час. На лікування!
Максим повільно видихнув.
— Вони неправильно зрозуміли.
Баба Марія закотила очі.
— Що з них узяти… Самі собі придумали проблему, самі ж і вляпалися.
Соломія покусала кінчик олівця.
— Тобто виходить, що…
— Виходить, що все це сталося через паніку, — сказала баба Марія. — Вони вирішили, що я хочу позбутися Галі, і вирішили її «врятувати». Але насправді ніякої загрози не було.
Іван важко сів на лавку.
— Боже… Я ж думав, що тут велика змова!
Тимко кивнув.
— А виявилося, що двоє чоловіків просто підслухали розмову і неправильно її зрозуміли.
Максим потер обличчя.
— І створили найбільший хаос у Шпилях за останні років десять.
Баба Марія зітхнула.
— І добре, що ви все це розкопали. Бо я б і не знала, що хтось міг отак просто взяти і забрати Галю!
Вона ще раз подивилася на корову і тихо додала:
— Я ніколи б її не продала. Вона тут у мене, як рідна.
Максим кивнув.
— Ми це зрозуміли.
Баба Марія посміхнулася.
— Ну, тоді добре.
Вона нахилилася до дітей і додала:
— І ви, якщо наступного разу щось розслідуєте — одразу заходьте на пироги. Бо ж я вас знаю, ви без пригод жити не можете.
Діти засміялися.
А трохи осторонь, на паркані, сидів Бублик.
Він уважно дивився на всю цю картину, тихо ворушивши хвостом.
Кіт давно знав, що правда була саме такою.
Але ж треба було дати людям шанс самостійно дійти до висновку.
Бо в розслідуваннях головне — не просто знайти відповідь.
Головне — знайти правильну відповідь.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця зниклої Галі, Yana Letta», після закриття браузера.
