Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

– Та є одна. Ми з нею більше сотні років ворогуємо. Та то не ваша справа!

– Сто років?! Виходить, що не брешуть люди. Ви справді дуже, - я вчасно зупинився, ледь не образив жінку мовивши «стара», але зміг викрутитись, - мудра.

– Так, хлопчику, я давня, - всміхнулася вона до мене.

Мольфарка відпустила нас відпочивати. Сказала, що опівдні планети і зірки встановляться найбільш сприятливі для мене і Тараса. Тоді вона вчинить якісь магічні вправи. Хай буде так, я в астрології не тямлю. Саме головне, нас не погнали порати грядки. Бо баба вивчила: то є дурна ідея - на панщину послати хлопців з міста. Воно ж їй знову повилазить боком, бо майже всі рослини виглядають однаково в очах дітей асфальту. Нехай стара лише на себе нарікає, за те, що ми обскубали не бур’яни, а трави. Отже, Тарас і я тинялися біля хати та нудьгували, очікуючи збіг зірок опівдні.