Читати книжки он-лайн » Міське фентезі 🌆🌟🔮 » Вовче прокляття, Марія Власова

Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

34
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 252 253 254 ... 310
Перейти на сторінку:

— Припини! — обурилася, намагаючись втекти від розмови, а також з ванної. — Ні в кого я не закохана.

— Та кому ти заливаєш! У вас там справжній любовний трикутник! — обурилася Руслана, різко схопивши мене за підборіддя. — Можна я його квадратом зроблю?

— Та хоч трапецією! — вилаялася, відсунувши сестру вбік і все ж таки відчинивши ці чортові двері.

Хотіла втекти у свою кімнату, розвалитися на ліжку і побути в тиші, а попала в саме пекло. Куди мені до тиші та спокою! Зробила крок уперед і зупинилася, перелякано дивлячись на альфу, що підпирав протилежну стінку зі знудженим виглядом. Поруч із ним трохи осторонь стояв Юрко в цілковитій прострації, вдягнений у порвану футболку і такі ж рванні джинси. Це не мода така, це його Руслана так сильно приклала, і альфа додав. От тільки, чому він тут?

— Давай! — тим часом радісно оголосила сестра і раптом як скрикне:

— О, хлопчики! А ви тут що, черги своєї чекаєте? Так туалет там! Прошу!

Обернулася до, м'яко кажучи, не одягненої сестри та здивовано втупилася на неї. Її не бентежило, що вона зараз одягнена тільки в спідню білизну, а плечі тремтіли не через це.

— Як давно ви тут? — запитала вона замогильним голосом, коли її жарти ніхто не оцінив.

— Досить давно, — вийшов із прострації Юрко і втупився на мене і сестру з такою ненавистю, що в мене пішли мурашки по шкірі.

— Ясно, — кивнула чомусь Руслана і пішла на кухню, виляючи дупою.

Ступор нарешті минув, коли невдоволено помітила, що незвані гості так і не переставали дивитись їй в слід. Яка вже тут трапеція, тут ромб якийсь вийшов. Похмуро зірвала другий халат зі стійки та пішла за сестрою, повністю ігноруючи незваних гостей. На кухні сестриця знайшлася, наполовину стирчачи в холодильнику.

— Одягнися! — різко кинула їй халат у філейну частину. Руслана розігнулася, жуючи якийсь шматок ковбаси, і відкинула від себе хала, наче намагаючись доказати всім, що їй нема за що стидатися.

— Навіщо це? Я у себе вдома, маю право ходити, у чому хочу! — знизала вона плечима, знущаючись. — Чи тебе ревнощі беруть, що на мене дивляться? Так халатик зніми, нехай хлопчики вирішать, хто їм подобається більше.

Кому і що вона намагається довести? Навіщо ця сцена, навіщо ця показуха? Та все просто, вона не хоче з ними розмовляти, грає роль перед ними. Усе-таки в Руслані справді померла велика актриса. Вдихнула важко, заплющила очі на мить і дозволила сказати їй те, що ніколи б не сказала нікому більше:

— Я розкажу про це твоїй мамі.

Руслана кілька миттєвостей дивилася на мене, потім мовчки підняла халат, вдягла його і сіла на м'який диванчик за стіл. Її маму у нас бояться всі, навіть її старший брат – мій батько. У тітки дуже нестерпний характер, і Руслана на неї схожа.

— Вічно ти всіх так кидаєш, ось тому в тебе й хлопця досі немає! — пробурчала вона мені в спину, поки я мовчки полізла в холодильник.

Сильно хилило в сон, але водночас їсти шалено хотілося, та й не мені одній. Тож я за звичкою почала діставати все потрібне для готування. Все ж таки зі всіх нас на кухаря тут вчилась тільки я.

— Може, пояснишся? — почула за спиною голос Говерли, він розмовляв не зі мною, із сестрою.

— Навіщо? Ви вже все й так підслухали, — байдуже дала відповідь сестра.

— Ви їсти будете? — запитала, не обертаючись.

— Мені здається, нам треба поговорити, втрьох, — виразно вперто висловився Говерла.

— А мені так не здається, — відповіли ми хором із сестрою, після чого я енергійно зайнялася чищенням картоплі.

Руки погано слухались, думки нагадували кашу. Я не знала, що робити далі, не знала, що повинна зараз відчувати. Було так… порожньо. Ця порожнеча лякала більше, чим банальна ревність, або хоча б відчуття провини. Але була тільки вона, від якої я ховалась у приготування страви. Дістала ніж із шафи, при цьому мої руки так сильно тремтіли, що в мене це вийшло лише з третьої спроби.

— Я почищу, — почула над самим вухом, гаряче дихання полоскотало шию.

Тепла чоловіча долоня відібрала ніж, при цьому затримавшись на пальцях трохи довше, ніж потрібно. Кай відсунув глибоку тарілку з картоплею і тут же почав чистити. По спині пройшлися мурашки від усвідомлення, що поруч із ним мені стало легше. Думати зовсім не хотілося. Це все запах, цей чортів запах! Від шкідливості я могла б забрати ніж назад, але руки надто боліли, опік на правій руці, кілька значних порізів — усе це відбило бажання перечити.

Прийнялася нарізати овочі, розігрівати м'ясо. Руслана не любила готувати, тож і тут переважно готувала тільки я. При цьому мені вперше хтось допомагав, крім тата, який завжди чистив рибу або картоплю, якщо я його просила. За звичкою натиснула кнопку на радіоприймачі, поки чекала, щоб мікрохвильовка розморозила м'ясо. З невеликої колонки заграла музика і я, вийнявши м'ясо, попрямувала до вільної кухонної тумби, тихо підспівуючи. М'ясо відтануло погано, тож, усе ще підспівуючи, майже силою різала його на кубики.

— Давай я, — почула знову над вухом слова альфи, його руки ковзнули над моїми, але не забрали в мене ножа. Пальці вхопили мою руку з ножем зверху, поки друга рука накрила долоню, що утримувала дошку.

1 ... 252 253 254 ... 310
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовче прокляття, Марія Власова"