Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Від того, що він стояв над мною, притуляючись до спини майже всім тілом, шкірою пройшли зрадницькі мурашки. Пульс забився у скронях, коли вовк натиснув на руку, легко розрізаючи замерзле м'ясо. Навіщо він це робить? На нього це зовсім не схоже. Навіщо? Голова йшла обертом від його рівного гарячого дихання над вухом.

— Квадрат тут вочевидь не вийде, — з дивною інтонацією вимовила Руслана, мені навіть здалося, що чую в її голосі якусь заздрість.

— Відійди від неї, — сказав Говерла, і я здригнулася.

Кай не відреагував на жодну фразу, мовчки дорізав м'ясо і відпустив мене, повернувшись до картоплі. Довгі миті після цього я просто стояла, намагаючись рівно дихати. Щоки горять так, наче мене застали на чомусь гарячому, пікантному.

Це все запах, це все запах... Шумно зітхнула, кинула погляд на альфу і зустрілася з ним поглядом. Що ти робиш зі мною? Навіщо? Навіщо ти такий милий зі мною? Краще б обзивався, чесне слово! Я так хотіла запитати його про це, але не при свідках, тому знову вернулася до готування.

Олія розігрілася, вкинула приправлене м'ясо. Кай поставив праворуч від мене тарілку з почищеною картоплею, при цьому знову стаючи за моєю спиною. Та що він творить?! На щоках горів рум'янець, коли він запитав:

— Ще з чимось допомогти?

Мене вистачило тільки на те, щоб помотати головою, і я майже відчула, як задоволено посміхнувся над вухом альфа-козлик, а наступної миті кінчик його язика пройшовся моїм вухом, змусивши злякано здригнутися.

ТА ЩО ВІН ТВОРИТЬ?!

Різко видихнула, намагаючись не видати свого жалюгідного стану, і обернулася, щоб побачити, як хлопець сідає поруч із Юрою.

— Ти зрозумів мене занадто буквально, — злісно прогарчав Говерла і почав далі свердлити поглядом спокійну сестрицю. Та навіть халат не застебнула, тож не було зрозуміло, дивиться він на неї чи на її декольте.

— Руслано, зроби чаю, — сказала я їй, обернувшись до плити.

— Я зроблю! — одразу ж дуже радісно відповів альфа-козел, і я зірвалася. Перспектива, що він мені ще щось оближе, так не потішила мене, що я не стрималася і кинула ложку з розмаху в розпечену олію. Мене, звісно, тут же ошпарило гарячим маслом, і я зашипіла від болю.

— Ти що робиш, дурепо? — почула різкий крик Кая, мене раптово крутанули навколо своєї осі, змушуючи показати обпалені почервонілі руки.

Кілька крапель і на обличчя потрапило, але загалом могло бути й гірше. Його перекосило від злості, але мені начхати, я мимоволі посміхалася. Вже краще нехай обзивається! Реально краще! А то з ним, таким добреньким, я вже сама себе мимоволі калічити починаю.

— Ти олію собі ще на голову вилий, може, мізків побільшає, — зарікав він, і моя посмішка скисла.

Мені якось розпечену олію на голову виливали, ті ще відчуття. Тоді мама різко почала сходити з розуму й одного разу вночі я прокинулася від пекельного болю.Вона мені олію на голову вилила, не розпечену звичайно, але лише густа шевелюра врятувала мене від серйозних опіків. Голова гоїлася дуже довго, відтоді в мене під волоссям залишилися рубці. Навіщо вона це зробила? Не знаю. Мама казала, що так знімала з мене чужі чари, лікувала мене так. Це ще одна її хвора маячня, але я сильно на маму не злилася, жива ж лишилася, та й більше подібного не повторювалося. Вирвала руки з пазурів вовка і м'яко відштовхнула його від себе, все він робить напоказ.

Підставила руки під холодну воду, вмилася.

— Хочеш, я біль приберу? — подав голос Юра, як виявилося, всі вже встали й стояли в мене за спиною купкою.

— Я тобі приберу! — пригрозив йому альфа-козел.

— Ну, давайте тоді я її полижу, чи що, — встряла Руслана, насміхаючись, і я не витримала.

— НІХТО МЕНЕ ЛИЗАТИ НЕ БУДЕ! — закричала я на них і наказала тихіше:

— Сіли всі, зараз усе буде готово.

Мій тон подіяв, і вони сіли назад за стіл, лише посмішка альфи дратувала до неможливості. Обернулася до плити, намагаючись не звертати уваги, як горять опіки, та різала картоплю, не звертаючи уваги на біль. Добре, що я музику ввімкнула, а то ця гнітюча атмосфера пригнічувала.

— А ви надовго до нас у гості? — абсолютно неввічливо поцікавилася сестра, коли тиша затягнулася.

— Поки ми не поговоримо, я нікуди не піду, — крижаним тоном відгукнувся Юрко.

Як усе занедбано, однак, а я так сподівалася поїсти й лягти спокійно спати. Тільки батькові треба буде зателефонувати.

— Мені здавалося, у зграй є своя територія, яку порушувати не можна, — з тонким таким натяком проговорила. Не те щоб я хотіла випровадити Говерлу, річ у тім, як він дивився на сестру весь час.

— Є, але Ю-ра тепер вільний вовк, — знущально споганив ім'я хлопця альфа-козел.

— Що це означає? — неуважно запитала, навіть не обертаючись, поки засипала картоплю в сковорідку.

— Я пішов зі зграї, — висловився Юрко, і моя щелепа впала. Обернулася, всіма очима дивлячись на хлопця, який злегка посумнішав.

— З чого це раптом? — це запитання вирвалося саме по собі, воно прозвучало різко, але мені було якось дуже ніяково.