Читати книгу - "Яр"

ринви, і доки вскочив у сіни чиєїсь хати, добре змок. У хаті було майже поночі, маленькі віконця синіли холодним вечором. Прибульці повсідалися хто на чому, і господиня, стара жінка, безпорадно тислася до припічка, зненацька заскочена такою ватагою несподіваний гостей.

Чоловіки кудись повиходили, жіноцтво давало раду дітям, і в просторій кімнаті стояв такий рейвах, що господиня, розпитавши, хто ж до неї завітав, подалася на другу половину хати, лунко защепнувшись ізсередини.

Згодом повернувсь один із поліцаїв і потяг свою родину за собою:

— Найшов бабу з коровою. Молочка...

По тому забрали своїх і двоє інших; Шульц та другий німець, якого Максим не знав на ймення, вийшли разом і теж не повернулися, тож у кімнаті лишилося тільки двоє.

Максим дістав причандалля і скрутив цигарку. Коли зайнявся трут, у кімнаті стало ще темніше. Злива шугала й періщила по шибках. Увійшла господиня, подивилася на червоний вогник цигарки й тихо спитала:

— Ви шо — тут ночуватимете?

Пані Ганна засовалася й відповіла:

— Не знаю...

Господиня кахикнула й знову подалась на ту половину.

Ганна взяла зі столу бляшанку, яку прихопив Максим, і побовтала. Усередині ще щось було.

— Їж, — ледь чутно проказала вона й підсунула консерви до Максима.

— Їж і ти.

Вони сиділи за столом на довгому ослоні. Ганна лайнула рукою по столі й налапала великий ніж. Діставши кусник свинини, вона почала їсти. Максим і собі потягся до бляшанки. Та м'ясо швидко скінчилось, він не наївся й, щоб угамувати голод, скрутив нову цигарку.

— Дай і мені раз...

Максим подав Ганні самокрутку, жінка тричі затяглась і повернула йому. Їхні пальці зустрілись, і Максим аж здригнувся, такі холодні вони йому здались. У кімнаті запала тиша, у темряві тільки час від часу блимав, потріскуючи, рудий вогник. Максим затамував подих і прислухався. Йому вчулось, ніби Ганна схлипнула. Він знову прислухався, та тишу вже ніщо не порушувало.

— Мені здалося, що ти...

Максим сказав це, не знати й нащо, не подумавши. І тут зачувся справжній, уже не тамований плач. Ганна плакала майже вголос, глибоко заходячись, Максим отетеріло сидів, не знавши, що йому робити. На чорному тлі стільниці ледве мріла пляма Ганниної руки. Він обережно, із острахом, торкнувся до й досі холодних, мов крига, пальців. Ганна тицьнулася чолом у його плече й зайшлася ще дужче. Тепер трем, який переймав усе її тіло, передався йому, і Максим одчув потребу погладити Ганну по волоссі, яке духмяніло в нього біля самої щоки.

Давно забутий щем охопив йому серце. Максим пригорнув Ганну правою рукою й притиснувся вустами до її волосся. Ганна підвела голову. Щоки в неї були мокрі й солоні, а губи довірливо розтулялися, гарячі й теж солонаві. Конвульсії плачу потроху втихли, Ганна притислася щокою йому до грудей, і пухке волосся лоскотало Максима по неголеному підборідді. Звівшись на ноги, він узяв її й поперед себе ніс у темряві доти, поки наткнувся коліньми на ліжко. Воно було на своєму місці, як і в кожній українській хаті, праворуч од печі та лежанки. У голові йому гуло, і решта згуків та відчуттів на мить перестали існувати...

Здавалося, такою самовідданою Ганна ще ніколи не була, неначе в коловерті гарячого шалу закрутився для неї цілий світ, і в центрі тієї незбагненної коловерті була вона, невтомна, жадібна й самозабутня. Якоїсь миті Максимові починало здаватися, що й він кудись летить, що земля вислизає з-під нього, і ставало лячно, та цей острах поступався стрімкій зосередженості віддати всього себе, до решти, до останку, аж поки його огорнула порожнеча, проти якої він був безсилий і безпорадний, аж доки знову стало чутно, що за вікном ляпотить осіння холодна злива...

Ганна сиділа на ліжку впоперек, звісивши ноги додолу й спершися спиною об стіну. Максим сів так само. Він випалив ще одну цигарку, від якої в роті аж запекло. Максим кинув недопалок просто під ноги. Ганна сказала:

— Нащо ти?.. Я хотіла б...

— Тобі скрутити? — по паузі спитав Максим.

По ще довшій хвилі Ганна відповіла:

— Не варто.

Так вони й сиділи на протилежних кінцях ліжка, і між ними була темрява й ще щось, чого ніхто не владен переступити.

— Це все — облуда, — по якомусь часі проказала пані  Ганна.

Максим навіть не ворухнувся. Він знав, про що вона каже, то була суща правда. Крім суто фізіологічного потягу звільнитись од зайвого напруження в людині було й щось інше. Він мовчки слухав.

— Оця наша двух... дводенна подорож без мети виявилася мені понад силу. Вона остаточно перекопала мене, що я всього лише жінка...

Максим думав, що слова її не мають сенсу. Так само й він міг би сказати: я всього лише чоловік. Але Ганна повела далі, і він знову принишкнув.

— Я спершу думала, що це не мас ніякого смислу...

Він аж подих затамував: Ганна промовляла його словами!

— Думала — ніякого смислу. Жінка, в якої не вдалося кохання, може наповнити своє життя чимось іншим. Я по суті, не знала справжнього кохання. Заміж вийшла тільки з удячности до людини, що допомогла мені стати на ноги, врятувала мене. А потім... Ну, это ты... Це ти вже знаєш.

Вона говорила якимось чужим, стороннім голосом, неначе сама себе слухала й жахалася кожного слова:

— Я помилилась. Проти природи не підеш. І ти не силуй себе й не вдавай, що все нормально. Ти її... ніколи не зможеш забути.

— Є ще й інша любов, — сказав Максим, якого