Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

бо невинних, вірних забиття не одним скінчилося місяцем, а на довгий час протяглося тяжкому і лютому піддано гонінню; тоді стільки християн убито було, хто може перечислити - тільки сам Бог, що безліч зірок перечислить.

У тому ж місті Никомідійському і ця свята мучениця Василиса постраждала. Слава ж всесильному Богові, що не тільки в людях повнолітніх, але й у малих дітях може велику свою показати силу. Та ж бо мучениця була дитина дев'яти років, чистого Жениха Небесного наречена, поставлена перед никомідійським ігемоном Олександром, так дерзновенно сповідувала Христа, що всім дивні були добророзум'я та вільна мова її, ніби це був муж повнолітній, - так вона щодо честі Господньої сперечалась із мучителем. її ж бо після багатьох улесливих словес та обіцянок, бачачи несхильною, мучитель повелів бити в лице; вона ж дякувала Богові. Також повелів стягти з неї одежу і різками бити її; вона ж ще більшу подяку воздала Богові. Роз'ятрився ігемон, повелів її більше бити, і стільки бито її було по всьому тілу, що стала плоть її однією раною. Вона ж бо закричала: "Боже, дякую тобі за все!" По тому повелів просведлувати їй литки і, зачепивши, повісити її стрімголов, а під нею запалити вогонь, поклавши в нього смолу та сірку, єлей і оливо, щоб з причиненого болю та димної лютості скоро померла. Свята ж, так страждаючи, як у райській прохолоді, співала, хвалячи Господа. Ігемон, бачивши, що на посміх бере мучення його, повелів розпалити піч і туди вкинути святу. Вона ж, ознаменувавши себе знаменням чесного хреста, ввійшла посеред полум'я і стояла довгий час у вогні палючому і без шкоди збережена була - всі, хто дивився, жахалися і не могли збагнути преславного того видіння. Тоді, вивівши її із печі, пустив на неї два леви, щоб з'їли її. Свята ж помолилася й ціла залишилася від звірів; молитва-бо дівчача, як і Данилова, стулила писки левам. Це бачачи, ігемон Олександр жахнувся і пробував довгий час ніби у знетямленні. По тому сказав: "Це є присуди Божі!" - а тоді припав до ніг святої, кажучи: "Помилуй мене, Рабо Небесного Царя і Бога, і прости мені, що до тебе виказав отаке зло. Бога ж твого про мене помоли, хай не погубить мене за те - це ж бо і я віднині вірую в нього!" Тоді свята мучениця розтулила вуста свої, велеголосно прославила милосердного Бога, що просвітив темноту ігемонову і наставив його до пізнання істини, закликала ж єпископа Антоніна і казала йому огласити його і, навчивши віри, хрестити. І була велика радість вірним, що там були, після навернення Олександрового, що, бувши хрещений, каявся за давніше злочестя своє і за мучительство, яким губив тих, що ісповідають Христа. Молив святу Василису, щоб випросила йому милість од Бога, за її заступництвом та молитвами в малому часі сповнився справжнього покаяння і постав перед Господом у доброму сповіданні, а похований був вірними чесно. Свята ж після поховання його вийшла із міста десь за три поприща і, відчувши спрагу, знайшла каменя, стала на ньому й помолилася. І вийшла тоді вода із каменя; її напившись, відійшла трохи звідтіля і, уклякнувши на землі з молитвою, віддала дух свій Господові. Про це довідавшись, єпископ Антонін прийшов і поховав святу, поблизу каменя гріб створивши і де від молитви її вода вийшла. Тієї святої молитвами, Господи, злий нам велику й багату свою милість.

У той-таки день святого священномученика Аристона, єпископа Олександрійського, і пам'ять преподобного отця Теоктиста, що був супістником Євтимію Великому. Мученикослов'я на цей-таки день кладе пам'ять святої Фіви, яку святий апостол Павло у посланні до і римлян, в главі 16-ій, вірші 1 і 2-ім згадує, кажучи: "Поручаю ж вам сестру нашу Фіву, служебницю церкви в Кенхреях, щоб ви прийняли її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі буде вона чого потребувати від вас, бо й вона опікунка була багатьом і самому мені". Кенхрея — це село і пристань кораблям у Корінті.

Місяця вересня в 4-ий день

Cтраждання святого священномученика Вавила і з ним трьох отроків

Нумеріян, цар злочестивий, перебуваючи у великій Антіохії, якогось дня  сотворив великий празник  бісам і приніс всепоганим ідолам жертви, змішавши їх із неповинною кров'ю, бо заколов сина царського, малого хлопця, його він мав для застави твердого й непорушного миру від одного варварського царя. Коли ж із тим царем вів війну через певний час, то не могли один одного здолати, відтак постановили мир поміж собою і, клятвами утвердивши його та приязнь поміж собою поклавши на познаку нерушного миру та дружби, дав цар Нумеріяну своє юне дитя, доручивши турботі його, - хай, наче батько виховає його і як власного сина має його в себе. Нумеріян же царського сина тепло прийняв, однак нелюдську лютість виказав, бо зламав мир із тим царем, зневажив клятву і, відкинувши приязнь його, сам своєю рукою заколов сина царського у храмі поганих своїх богів.

У той час пастирем Антіохійської Церкви був святий і богоносний отець Вавило, що за божественним знаменням вибраний був на архієрейський престол. Добре пасучи Христове стадо, прикладом бував для вірних  словом, життям, любов'ю, духом, вірою і чистотою. Той-бо, коли такий бісівський празник та люте вбивство здійснювалися, зібрав своїх вірних людей, що були в Антіохії, і, ввійшовши у святу церкву, приніс безкровну жертву істинному Богові, молячись про своє словесне стадо, хай не буде розтягнене від душепогибельних вовків, і навчаючи овець своїх бути міцними вірі і не відпадати в часи напасті.

Нечестивий же цар, повертаючись од нелюдської і людиновбивчої жертви, подався до християнської церкви, бажаючи бачити здійснювані божественні таїнства, а заодно й осквернити святиню Господню своїм нечестивим входом. Тоді Божий ревнитель, святий великий Вавило, почувши, що цар із усім своїм синклітом іде до церкви, залишив божественний олтар і вийшов насупроти царя, ставши у церковних дверях. І, побачивши, що наближається, велиголосно до нього закричав: "Не подобає тобі, царю, що ідолопоклонником є, входити до святині живого Бога і оскверняти її входом своїм!" І супротивився вельми святий Вавило цареві, в ідольському злочесті його викриваючи й докоряючи і цілковито забороняючи йому ввійти до церкви, а коли приступив цар ближче до дверей, святий Вавило таку дерзновенність виказав - правицю свою до грудей царських приклав, зупиняючи його і відпираючи від храму Божого, а повернутися назад царю був великий сором. Відтак насиллям захотів зайти,