Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

маючи із собою слуг та воїв, одначе певна сила Божа через святого Вавила не дозволила і не допустила нечестивому навіть порогу церковного торкнутися, бо слова Вавилові були ніби слова ангелові, що устрашають дерзновенну душу безбожного. До того ж цар численного люду остерігся, боячись, щоб тоді повстання, заколот супроти нього учиняться - вельми

багато вірних у той час зібралося, мовчки ту докуку перетерпів і з гнівом відійшов у свої палати.

Назавтра ж повелів ту церкву вогнем спалити, патріарху ж, поставивши перед себе, почав докоряти, що постав на таке діло, кажучи: "О найокаянніший від усіх! На кого уповаючи ти зважився супротивитися моїй державі і заборонив мені зайти до церкви? Чи не знаєш, яке велике зло докучати цареві і якій покарі піддається той, що осмілився обезчестити особу царську?" Святий же Вавило безбоязно відповів: "Не дивлюся на царя земного, не соромлюся особи його, але на небесного Царя позираю й уповаю на нього, і боюся Того, що мене своїм пастирем над вівцями поставив і велить мені невсипущим бути, щоб помітити вовка і не допустити заходити у стадо звіру. Тож не царю я докучив, знаю-бо, яка то дерзновенність, коли докуку нанести цареві - недалеко те від несамовитості, але притримав того, котрий входом своїм хотів докучити Божій святині й осквернити її, тому справ, - воздай мені жарливо, щоб ти мені за це подякував, бо втримав тебе від такого лихого почину, ним би ти наніс собі останню погибель, запечаливши до кінця Творця твого, а від нього відпасти - це лютіше є і більше всілякої смерті". Нумеріян же каже: "Належить тобі щодо вчорашнього дерзновенного супроти нас діла розкаятися і прощення від нас шукати, ти ж і нині нам докучаєш". Відповідає Вавило: "Не годиться нам, християнам, анікому з людей ані докоряти, ані докучати, та й тобі не творимо докуки - не годиться-бо безчестити Боже творіння, що пошановане його образом. Одначе, коли хто на Бога постане і безчестя святині його принесе, то такого не лише пошановувати не є  достойно, але й возненавидіти його, як ворога, є праведно, бо каже божественний Давид: "Отож ненавиджу твоїх ненависників, Господи, і твоїх заколотників бриджусь: повною ненавистю я ненавиджу їх, вони стали мені ворогами". Святому, що таке говорив, рече цар: "Покинь велемовні ці свої словеса і послухай нас: коли хочеш уникнути страти за свій переступ і дістати від нас прощення, то принеси жертву богам нашим і поклонися їм". Відповідає святий: "За доручене мені стадо всяко страждати й душу свою покласти я готовий". Тоді, помовчавши, рече: "Неможливо мені, о царю, відступити від Бога мого і служити псевдо іменитим богам; їхні ж бо беззаконні діла і згадати соромно". І Цар же каже: "Знову тобі попереднє слово з'явлю:  покинь велемовність свою і віддай жертву богам. Коли ж ні, то тебе злого зле погубить моя держава". Відказує Вавило: "Бажаю збавити тебе від мороку, що оточив тебе, аби уникнув нескінченної муки. Ти ж і інших до тієї муки закликаєш, запалюючи собі більшу геєну, кажу-бо тобі, що не зможеш уникнути рук живого Бога". Мучитель, покірливим себе вдавши, почав без гніву запитувати святого Вавила: "Чи можеш ти, - рече, - сказати нам, що є Бог?" Відповідає Вавило: "Єства Божого, хоч і потрудишся вельми, осягти не зможеш: Бог-бо є невимовний, неосяжний і помислами людськими не спитаний, начало всім і склад, Цар і Творець і Господь усіх. Є Він завжди, сотворив ангелів та архангелів й інші всі безплотні єства, по тому, створив чоловіка і незчисленними наповнив його благами, поставив його царем на землі, як сам Він є царем на небесах, і дав йому жити в раю. Щоб збагнув чоловік свою честь, наскільки перевищує інших живих істот, [Бог] привів їх перед нього і наказав надати їм імена. Створив йому і помічницю й удостоїв його насолоджуватися божественною своєю бесідою. Але невдячний чоловік зневажив Творця і заповіді Його відкинув, послухався ворога, що не створив йому ніколи ніякого добра, тільки підступне слово приніс. Йому ж бо повірив, позбувся раю, вигнаний правим судом Божим. Але незлобивий Бог, хоч і відігнав його, одначе не перестав добродіяти йому, виказуючи, що хоч і незчисленно согрішили, не хоче погибелі нашої, а подає нам, щоб могли спастися". Нумеріян же, ті слова чуючи, не зміг збагнути: душа-бо, що не вкусила благодаті і не причастилася розуму, нітрохи невмовлена й буйна, як може збагнути корисне? Одначе, соромлячись тих, що стояли охрест (щоб не було пізнане його нерозуміння) вдавав, ніби все, що каже Вавило, розуміє і похвалив святого, що добре говорить. Тоді знову запитав його, кажучи: "Що є людина?" Він же відповідає: "Людина є від землі порох і смертний, більше всіх істот живих смертних найчесніша, покірлива, друголюбна, хоч і стали ми один супроти одного над звірів лютіші". Нумеріян же, дивуючись Вавиловим словам, а заодно й себе мудрим показуючи, клянеться богами своїми, засвідчуючи Вавилу, що мудрі вони і нічого неправдивого не кажуть, отож хай богам віддасть жертви. Сказав-бо: "Одного лиш Вавилу бракує: хай пошанує богів наших, хай такий мудрий чоловік не безчестить честі богів і не зброїть на них язика свого". Зирнувши знову на Вавила, каже: "О старче наймудріший, принеси богам жертву і як батька тебе собі матиму: видять боги, що не брешу, численним маєткам в державі моїй паном будеш". І зваблював цар праведного мужа всілякими ласками, багатств великих та почестей обіцянкою, але правдешній Христовий ісповідник пробув нерушний у вірі,  а на улесні мучителеві слова так відповів: "Голова всіх благ — благочестя, воно-бо, а не те, що обіцяєш мені ти, є блага убогість і остання докука і позбуття того, що маю". Нумеріян, бачачи святого Вавила за неприхильного до їхнього злочестя, ярістю запалився і повелів Вікторину, князеві своєму, хай тяжкі вериги залізні на шию йому й на ноги накладе і водить по місту на позір усім; сподівався-бо беззаконний, що чесний той муж, славлений і пошанований від усіх громадян, посоромиться такого безчестя і піддасться їхній злочестивій волі. Коли ж наклали вериги на святого, цар, знущаючись із нього, рече: "Свідчуся богами, Вавиле, що ліпше тобі в тих веригах ходити, підходять вони старості твоїй?" Відповів святий: "Ти, царю, те кажеш на посміх мені, я ж  тобі істину зголошую: "Такі менічесні є вериги ці, як тобі вінець царський; і страждання за Христа такі мені любі, як тобі твої скиптри, і смерть за безсмертного Царя