Читати книгу - "Король у Жовтому"

тіні ворушились у пітьмі навколо нас, десь там, на далекій вулиці, почувся звук. Усе ближче й ближче лунав похмурий скрип коліс, усе чіткіше та гучніше, а потім стих просто перед нашими дверима. Я змусив себе підійти до вікна й побачив унизу на вулиці чорний катафалк. Брама відчинилася і зачинилася знову, і я, тремтячи всім тілом, кинувся до дверей і замкнув їх на засув. Проте я знав: жодний засув, жодний замок не здатний втримати ту істоту, що йде на поклик Жовтого Знака. Я чув, як він тихо підіймається сходами. Тепер він стояв біля дверей, і від його доторку засув розсипався на порох. Він увійшов. Напруживши очі, я вдивлявся у темряву, але, хоча він уже був у кімнаті, я не міг його розгледіти. Лише коли він стиснув мене у своїх холодних м’яких обіймах, я скрикнув і спробував вивільнитись, докладаючи неймовірних зусиль, проте мої руки були безпорадними. Він зірвав оніксову застібку з мого піджака і сильно вдарив мене нею в обличчя. Падаючи, я почув слабкий скрик Тессі й побачив, як душа покидає її тіло. У цей момент я жадав одного — піти вслід за нею, бо знав, що Король у Жовтому вже розгорнув свою розірвану мантію, і тепер лишалося тільки молитися Богу.

Я міг би розповісти й більше, але не бачу з цього жодної користі для світу. Я вже поза межами людської допомоги чи співчуття. Поки я лежу і дописую свою сповідь, не переймаючись тим, чи встигну це зробити, лікар за моєю спиною збирає свої пігулки та мікстури, подаючи знак доброму священику. Я чудово розумію цей знак.

Їм — тим, що живуть у зовнішньому світі, що пишуть книжки й випускають газети мільйонними накладами, — буде дуже цікаво дізнатися подробиці трагедії, але я не скажу більше нічого. Сповідник запечатає мої останні слова священною печаттю після того, як буде завершено його ритуальну справу. Ті, із зовнішнього світу, можуть відправляти скільки завгодно посланців до покинутих будинків і погаслих камінів, їхні газети можуть і далі наживатися на крові та сльозах. Але цього разу їхнім шпигунам доведеться вдовольнитися лише моєю сповіддю. Вони знають, що Тессі мертва, а я помираю. Вони знають, як розбуджені нелюдським криком мешканці будинку увірвалися до моєї кімнати й побачили там мене, живого, і двох мерців. Проте вони не знають того, що я збираюся зараз розповісти священику. Їм невідомо, що сказав лікар, кивнувши головою на жахливу масу, що розкладалась на підлозі, — тіло церковного сторожа. А він сказав:

— Не маю жодної гадки, жодного пояснення. Цей чоловік мав бути мертвим протягом місяців!

Думаю, я вмираю. Сподіваюся, священик…

Леді д'Іс

Mais je crois que je

Suis descendu on puiz

Tenebreux onquel disoit

Heraclytus estre Verite cachee[56]

Франсуа Рабле

Три речі оці дивовижні для мене, і чотири, яких я не знаю:

дорога орлина в повітрі, дорога зміїна на скелі,

корабельна дорога в середині моря,

і дорога мужчини при дівчині!..

Приповісті 30:18-19[57]

І

Очевидне погіршення справ почало даватися взнаки. Я сів, аби обдумати ситуацію та спробувати пригадати бодай якийсь орієнтир, що зарадив би мені у нинішньому становищі. Якби я зміг вийти до моря, усе прояснилося б: я знав, що острів Ґруа[58] можна побачити зі скель.

Я опустив свою рушницю, звівся на коліна за скелею і розпалив люльку. Потім глянув на годинник. Була вже майже четверта. Я, відколи розвиднилося, забрів уже доволі далеко від Керселе.

Ще день тому, стоячи перед скелями під Керселе разом із Ґульвеном, дивлячись на похмурі болота, серед яких я тепер загубився, я вважав ці низини рівними, наче луги, що простираються до небокраю. Навіть знаючи, наскільки оманливою буває відстань, я й подумати не міг, що те, що з висоти Керселе здавалося трав’янистими низинами, виявиться величезними долинами, вкритими дроком[59] і вересом. Те ж, що скидалось на розкидану гальку, насправді постане велетенськими гранітними скелями.

— Кепське місце для подорожнього, — казав старий Ґульвен. — Ліпше візьми із собою провідника.

— Я не заблукаю, — відповів тоді я.

Тепер, пахкаючи люлькою, відчуваючи на своєму обличчі подув морського вітру, я зрозумів, що заблукав. Навсібіч простиралось вересове пустище, вкрите квітучим дроком, вересом і гранітними валунами. Жодного деревця, будинку — тим паче. Через якийсь час я підхопив рушницю і побрів собі далі, повернувшись спиною до сонця.

Не було сенсу йти за струмками, що тут і там дзюрчали у мене під ногами: замість впадати у море, вони текли всередину континенту, до порослих очеретом заводей у западинах. Я пройшов був за кількома, але всі вони виводили мене до боліт або невеличких тихих озерець, звідки підіймалися й злітали налякані баранці[60]. Щоразу я повертався назад і відчував дедалі більшу втому, ремінь рушниці вже добряче натер мені плече. Сонце опускалося все нижче і нижче, освітлюючи своїми променями зарості дроку та виблискуючи у розкиданих пустищем заводях.

Я йшов за власною величезною тінню, що довшала з кожним моїм кроком. Дрік чіплявся за гетри, його гілки тріскотіли під ногами, вкриваючи буру землю жовтим цвітом, хилиталося листя папороті. З кущів вересу вискакували кролики, у заростях очерету чулося крякання дикої качки. Одного разу переді мною пробігла лисиця. Коли я зупинився напитись із швидкоплинного струмка, в очереті за мною з шумом опустилася чапля. Я обернувся й поглянув на сонце. Здавалося, воно торкалося краю рівнини. Вирішивши, що немає жодного сенсу йти далі, й змирившись з думкою про необхідність провести ніч серед боліт, я геть знесилений впав на землю. Хоча навскісні промені вечірнього сонця й зігрівали мене, але морський вітер дув усе сильніше, і я відчував, як холод з промоклих мисливських чобіт пробирається моїм тілом. Високо у небі кружляли мартини, наче клаптики білого паперу, десь у глибині болота стрекотів самотній кроншнеп[61]. Мало-помалу сонце тонуло у болотах, обрій палав вечірньою загравою. Я спостерігав, як небо змінює своє забарвлення від ясно-золотистого до рожевого, а потім набуло кольору тліючого вогню. Хмари мушви танцювали наді мною, а над ними, високо у повітрі, злітав і падав униз кажан. Мої повіки почали стулятися. А потім, коли дрімота здолала мене, раптовий тріск в очереті враз розбудив зі сну.