Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

Я перевірила криївку. Її вони теж знайшли. Порожня. Купи грошей як не бувало. Залишили два добрих ножі і пляшку жахливого вина. Оце і все. Це все, що в мене залишилося, крім невеличкої суми на депозиті в лихваря, якого не надто турбувало походження грошей його клієнтів. Це, і мій дуже, дуже добре захований пенсійний фонд, який я присягнулася не чіпати, поки не стану надто старою для того, чим займаюся.

Що ж. Після Хевлока, все це засмутило мене набагато менше, ніж могло. В‘язниця, як я відкрила, чудово допомагає правильно розставити пріоритети. Я очистила куток від уламків і сіла з пляшкою чекати на Хольгрена.

Не минуло й години, як він увійшов у двері. Навіть не завдав собі клопоту постукати. Властиво кажучи, замок йому теж не завдав клопоту. Він оглянув моє помешкання, підняв брову.

-- Ти що, розлютила хатню робітницю?

-- Ха, ха. Хтось тут все перевернув, поки я була у в‘язниці.

-- Ти була у в‘язниці?

-- Краще не нагадуй мені. Вина? – Я простягнула пляшку.

-- Хоч добре?

-- Найкраще, яке в мене є.

Він сьорбнув. Неохоче ковтнув.

-- Гидота.

-- Згодна, -- я хильнула ще. – Поясни мені, як таке може бути, що всі в Люсернісі знають, де я живу, хоча я нікому не казала?

Він знизав плечима, помовчав.

-- А, Амро?

-- Так?

-- Заради Горма, що ти зробила з волоссям?

-- Останній крик моди. Тобі не подобається?

-- Я чомусь завжди вважав, що для будь-якої зачіски потрібне волосся.

-- Давай, ображай мій дім, моє вино і мій вигляд. Чому б і ні?

-- А для чого ще потрібні друзі?

Це мене трохи збентежило. Хольгрен доволі приємний, як на мага, і до певної міри я йому довіряла. Але друзі? Я так просто друзів не заводжу.

-- Коротше, чого ти хотів?

-- Справа в жабі, яку ти мені залишила. А точніше, в тому, що знаходиться в жабі.

-- Добре, я купилася. Що знаходиться в жабі?

-- Я не впевнений.

Проблема Хольгрена в тому, що він не помічає, коли стає дратівливо таємничим. Здається, що не помічає.

-- В тебе на чолі пульсує жилка. Раніше я цього не помічав. Мабуть, волосся приховувало.

-- Ти можеш мені сказати, що такого важливого з тією невідомою штукою в жабі?

-- Нема що казати. Я хочу розплавити її. Щоб довідатися.

-- Вона ще може стати мені в пригоді. Як аргумент. – Насправді мене здивувало, що він додумався почекати на мій дозвіл.

-- Що б там не було всередині, воно древнє. Явно з часів до Діаспори. І воно потужне, Амро. Найпотужніший артефакт, який мені коли-небудь зустрічався.

З часів до Діаспори означало -- що б це не було, воно мало більше ніж тисячу років. А може значно, значно більше. З Ери Богів. З перших культур людства, до того, як Катаклізм знищив мільйони і змусив тих, хто вижив втікати в пошуках порятунку. Час Діаспори, коли боги збожеволіли й людство з криками розбіглося в усіх напрямках, покинувши цілий континент. Вік міфів і легенд. І потужних та смертельних артефактів.

-- Наскільки потужний, Хольгрене?

-- Гадаю, ця штука всередині статуетки, в певному сенсі має свідомість. Можливо вона розумна, а навіть жива.

-- Тобто чарівна.

-- Так. Але це не людські чари. Підозрюю – що б це не було, його створив якийсь бог.

-- І ти хочеш випустити його з жаби? Тобі це не здається трохи небезпечним? Начебто, я пригадую, як ти назвав статуетку “небезпечною і огидною.”

Він знизав плечима.

-- Ну що тобі сказати. Я завжди був допитливим.

-- Ви маги всі божевільні.

--Ти все надто спрощуєш, Амро. Тож?

-- Тож що?

-- Даєш мені дозвіл?

Я зітхнула.

-- Чом би й ні.

-- Добре. Я б сказав тобі пакувати речі, але бачу нема що пакувати.

Легке почуття тривоги почало стискати мої нутрощі.

-- Навіщо мені пакуватися?

-- Ну, ти ж не можеш залишитися тут, правильно? Через контракт і взагалі.

В мене кров захолола в жилах. Тривога переросла в страх.

-- Який контракт? – запитала я настільки спокійним голосом, який мені тільки вдалося з себе витиснути.

-- Я не сказав тобі? Хтось дає тисячу марок нагороди за тебе. А точніше, за твій труп, але тільки непошкоджений.

-- Що? Коли?

-- Здається, два дні тому. Так, два. Мабуть, вилетіло мені з голови.

-- Як щось таке могло вилетіти з твоєї проклятої Керфом голови?

Він виглядав трохи ображеним.

-- Ну, вони ж не за мною ганяються, правильно? Не хвилюйся. Поживеш у мене. Це найбезпечніше місце для тебе. Гарантую.

-- Хольгрене, ти хоч уявляєш собі, що люди здатні зробити за такі гроші?

-- О, так. Майже все. Але напад на мага в його святилищі туди не входить.

-- Навіщо їм цілий труп? – поцікавилася я. Хоча вже приблизно уявляла.

-- Можу тільки припустити, що вони здатні використовувати некромантські чари, щоб витягнути інформацію. Такі чари вимагають, щоб тіло в значному ступені було неушкодженим.

-- Вони хочуть жабу.

-- Вони хочуть жабу, -- погодився він.

Я охопила голову руками. Я була змучена. Я присягнула прикінчити вбивцю Корбіна, але