Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

подробиці його смерті. Але чомусь я прикована до підлоги, а ти смієшся, коли я кажу, що вб‘ю того, хто це зробив.

Я похитала головою. Мені було трохи образливо.

-- Якщо подумати, лорде, життя дивна штука.

-- Гадаєш, я не любив свого брата? – Я почула в його голосі грубі нотки.

-- І гадки не маю.

-- Саме так. Не маєш. Корбін, якого ти знала, був іншою людиною.

-- Я про це і товкмачу. Людина, за чию смерть Ви приїхали помститися, вже була мертвою. Я не знаю хто вбив Корбіна Хардіна дет Трасен-Коруна. Я знаю хто вбив Корбіна Хардіна, злодія. Ось з ким я маю звести рахунки. А з ким хочете звести рахунки Ви, лорде Осскіле?

Його обличчя побіліло. Мені здалося, що він зараз вдарить мене, але він встав і відвернувся. Надовго запанувала тиша. Осскіл обізвався першим.

-- Відпусти її, Клюге.

-- Мій лорде, не думаю…

-- Я сказав відпусти її. Негайно.

-- Але лорде Осскіл…

-- Не змушуй мене повторювати втретє, інспекторе.

-- Як скажете, мій лорде.

Осскіл протягнув руку. Спочатку я не зрозуміла, що він хоче. Тоді до мене дійшло. Я подала йому руку і він підняв мене на ноги. А після цього навіть не витер її.

-- Амро, я зупинився в маєтку Трасенів, на Променаді. Сподіваюся, ти відвідаєш мене, я зможу допомогти тобі в твоїх… зусиллях. Похорони Корбіна завтра опівдні, в Некрополі. Приходь. – І він пішов геть, просто так. Клюге поспішив за ним, кинувши через плече:

-- Відпустіть її.

Наглядачі зняли ланцюг, кайдани з ніг, з рук. Той що змусив Джерарда їсти лайно сказав:

-- Здається ти заділа його за живе.

-- Здається, що так.

-- Послухай моєї поради. Як вийдеш за ворота, не зупиняйся, поки не дійдеш до пристані. Там сідай на корабель. Перший, який випливає. Бо як тільки цей лорд виїде з міста, Клюге тебе схопить. І цього разу, ти більше ніколи не побачиш денного світла.

Розділ 14

Ножів мені не віддали. Сказали десь загубилися, разом з усіма моїми грошима. Це мене не дуже здивувало. Я пройшла арочним коридором до величезних подвійних дверей. Вартовий відчинив двері для пішоходів, вирізані у величезній лівій стулці воріт, і від сонячного світла в мене на очах виступили сльози. Світ перетворився в розпливчасту пляму. Голосно гудів вуличний рух. І як я раніше не помічала, який галасливий Люсерніс?

Повільно мої очі пристосувалися і я рушила. За три квартали від Хевлока я побачила вивіску з бритвою і гілочкою білих квіток. Як тільки я зайшла в перукарню, в мої чутливі вуха увірвався зичний голос.

-- Ой! Геть звідси. Жебракам тут не місце! – Він був абсурдно високим, худим, як тичка, а його натерта, лиса голова відбивала ранкове світло. Він жестами відганяв мене. Може тому, що чув мій запах з протилежного кінця кімнати. Якщо не рахувати якогось старого, що дрімав на лавочці, я була його єдиним клієнтом.

Я сперлася на одвірок і підняла ліву ногу. Я тягнула і крутила каблук черевика, поки він не відійшов, відкриваючи невеличку западину, за яку я заплатила додатково. Я витягнула три золотих марки й кинула одну перукарю.

-- Мене звати Дорн, -- сказав він. – Вітаю у моїй перукарні, містере…

-- Оскільки я зараз не схожа на людину, то не ображуся.

Він почервонів.

-- Жінок не обслуговую.

Я кинула йому ще одну марку. Я дала йому стільки, скільки він заробить за місяць. Більше ніж за місяць.

-- За такі гроші обслужиш.

-- Я завжди думав, що працюючи тільки з чоловіками, втрачаю половину клієнтів. Чого бажаєте, міс?

-- Якщо я негайно не помиюся, то вб‘ю когось. Мені потрібна ванна. Ні, дві ванни. З гарячою водою. Не холодною, не теплою. З окропом. Мені потрібен новий одяг і їда. Не вівсянка, не вода і не проклятий Керфом житній хліб. Вино, багато вина. І мені потрібно позбутися вошей. Маєш щось від них?

-- Справді діюче?

-- Так.

Він посміхнувся і витягнув бритву.

-- Справа не у вошах. Головне це гниди. А вони гніздяться в корінні волосся.

-- От лайно.

-- -- --

Я вийшла з перукарні Дорна через чотири години, в новому одязі, сита, лиса і хоч трохи схожа на людину. У вогонь пішло все крім моїх черевиків і пасма волосся Боша. В мене все досі свербіло, але я була доволі певна, що позбулася вошей і гнид. Мій новий вигляд привертав погляди. Одна матрона, що проходила поряд, поглянула на мене з чимось схожим на жах в очах. Доведеться придбати капелюх.

-- Бачила б ти мене раніше, -- сказала я їй. Вона поспішила геть. Я зробила те саме.

-- -- --

Коли я простягнула руку, щоб відімкнути двері, на дерев‘яній поверхні з‘явилося тонке обличчя, відкрило очі й промовило:

-- Амро.

Я заверещала, а рука потягнулася до ножа, якого не було.

-- До тебе йде Хольгрен. Залишайся на місці.— І зникло. Клята магія. Я відчинила знов нормальні двері й прослизнула всередину.

Моє помешкання було вщент знищене. Хтось, в кого було багато часу і терпіння, розніс в гніві все. Кожна подушка була порвана, всі меблі розтрощені. Мій одяг – обвуглене ганчір‘я на камінній решітці. Дошки з підлоги вирвані, а картини порізані на смужки. Делікатні скляні фігурки знов перетворилися в пісок, з якого вони колись були зроблені. Якщо хтось дасть мені за все два мідяки, то явно переплатить.