Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 22: План

Мені до жаху хотілося припинити цю розмову. Який сенс від неї, якщо ректор уперся, як баран? Вмовляти його — марно, це зрозуміло. 

-Ти втомилася, йди спати, — вже спокійно сказав Раймонд Дейлар. — Здається, ми все обговорили. 

Я піднялася зі стільця, і мене трохи хитнуло. Занадто багато нервів останнім часом. 

Він миттєво опинився поруч і обережно підтримав за плечі. 

-Тобі погано? — його голос став стурбованим. — Ідеш сама? Не чекаючи моєї відповіді, він підняв мене на руки. Я спробувала відштовхнути його, але це було все одно, що штовхати стіну. 

-Не торкайтесь мене, — вимагала я. — Я не хочу, щоб ви мене чіпали! Прийдеться звикати, дорога, — його очі по хижому звужені. — Зовсім скоро я буду торкатися тебе набагато більше і частіше, ніж зараз. 

Він ногою відкрив двері й поніс мене коридорами на другий поверх. Добре, що вже було занадто пізно, і нас ніхто не побачив. Біля моєї кімнати він обережно поставив мене на ноги й, підтримуючи, вимагав: 

-Ключ давай. 

-Там не заперто, — я махнула рукою. 

— Так поспішала, що зовсім забула про замок. Зрозуміло, — крізь зуби пробурмотів Раймонд. — Так поспішала мене викрити, що не вистачило часу подумати про безпеку.

 Він завів мене в кімнату, посадив на ліжко, присів переді мною на коліна і пильно дивився на моє обличчя.

-  Ідіть, — попросила я. — Це моя кімната, і вам тут не раді.

-  Це моя академія, — миттєво відповів він. — І я заходити буду, куди захочу. Як ти себе почуваєш? -Нормально, — я вже починала злитися. — Дякую, що доставили до кімнати, далі я сама справлюсь.

 Мій погляд впав на стіл, на якому стояла банка мазі від Клариси. 

-До речі, Клариса просила завтра вранці вам принести мазь. Забери її, раз вже ти тут. І залиште мене, будь ласка.

 Раймонд повільно підвівся на ноги, не відриваючи від мене свого суворого погляду: 

-Ні. Сама принесеш вранці. А заодно скажеш мені, яку дату вибрала для весілля. І спробуй тільки не прийти. З цими словами він стрімко вийшов з кімнати. Я злякано здригнулася, обхопивши себе руками. Наче справді мені доведеться стати дружиною цього страшного, небезпечного і жорстокого чоловіка?

 Якби я знала, чим закінчиться цей Бал дебютанток, я б категорично відмовилася туди їхати. Пам'ятаю гучну музику, сукню з тісним корсетом і ноги, стерті новими туфлями до мозолів. Натовп молодих чоловіків жадібно шукали собі партнерок для танців і галасували, як птахи на купі сміття. І я справді не бачила там Раймонда. Я повільно попрямувала у ванну, перевдягнулася в нічну сорочку і, вимкнувши світло, сковзнула під ковдру. Потрібно придумати, як приспати пильність цього Ворона і втекти. 

Він, можливо, і талановитий у своїй роботі, але він все ж людина, а значить, його можна обдурити. Вранці я прокинулася з готовим планом дій. Більше він не зможе своїми чарами й ввічливим голосом дурити мене. Я буду удавати, що згодна виконати умови контракту, а коли він ослабить хватку — втечу. І хай разом з мачухою хоч лопнуться від роздратування.

Я відірвала штори й побачила, що на стадіоні вже зібралися студенти, як завжди роздягнені до пояса, і весело закидають один одного снігом. Видно, чекають на викладача. Сьогодні я постаралася зібратися так, щоб виглядати максимально невинно, ніби не збираюся робити бунт. Заплела косу, випустивши два локони, пригладила білий комірець на сукні, трохи підняла складки на подолі, щоб він став пишнішим, і, прихопивши банку з маззю, спустилася вниз. 

Після сніданку я вирушила до вже набридлого кабінету ректора. Постукала ледь чутно і ввійшла.

 Раймонд, щоб його ворони заклювали, стояв біля вікна, засунувши руки в кишені. Весь в чорному, тільки на ремені блищали металеві вставки. 

-Добрий ранок, пане ректоре! — сказала я милим і добрим голосом. — Я принесла вам мазь, візьміть, будь ласка. 

Він повільно повернувся до мене і повільно окинув мене поглядом, затримавшись, здається, на грудях. Мені коштувало немалих зусиль удати, що я нічого не помітила, хоча всередині все кипіло від його нахабства.

- Добрий ранок, Ізабелло, — його низький голос заповнив кабінет. — Ти вибрала дату? 

-Я як раз хотіла з вами це обговорити, — я прикусила губу, щоб не сказати зайвого. 

- Сідай, говори. Але, — він зробив паузу, — більше не буду обговорювати скасування контракту. Так що навіть не починай.

 Я сіла, пригладила поділ сукні тремтячими руками й почала:

-  Я не буду говорити про контракт. Ви чітко донесли до мене своє рішення. Але я хочу попросити вас... Дайте мені трохи часу! Все це так несподівано впало на мене, мені потрібно час, щоб звикнути до вас і дізнатися вас трохи краще. А потім я виберу дату весілля.

 Я подумала і додала:

-  Будь ласка! 

Раймонд відійшов від вікна і став позаду мене майже впритул, нахилився і хрипким пошепки сказав мені на вухо: 

А що я отримаю на заміну, маленька Ізабелло? 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍