Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 21: Втеча не скасувала угоду

Я з подивом підвела на нього погляд: 

— У якому сенсі?  

Він м’яко всміхнувся й витер сльозу з моєї щоки: 

— У найпрямішому. Із задоволенням розповів би більше, але ще не час. 

Я спробувала відштовхнути його, і на диво — він одразу мене відпустив. Проте вийти з кабінету все ще не дозволяв. Я повернулася до стільця, сіла і спробувала заспокоїтися, щоб ректор не подумав, ніби мене так легко злякати чи змусити підкоритися. Моя рішучість розірвати цей злощасний контракт нікуди не зникла.

 — Ти мені всю сорочку сльозами просочила, — пробурмотів він невдоволено. — Зазвичай жінки плачуть, коли я їх кидаю. А ти все навпаки робиш. 

Він повернувся за свій стіл, сів у крісло й поглянув на мене, насупивши брови. Я несподівано для себе самої засміялася: 

— Тільки не кажіть, що вам прикро, бо я відмовляюся за вас заміж виходити! 

Він самовдоволено всміхнувся: 

— Мені ще жодна жінка не відмовляла. 

— Звикайте! — гордо сказала я. — Я все одно не піду за вас добровільно! А якщо не зможу змусити вас розірвати контракт, вам доведеться тягти мене до вівтаря за волосся. 

Він різко нахилився вперед, упершись ліктями в стіл, і впився в мене поглядом, очі потемніли, перетворившись на чорні озера:

 — То, може, й чекати більше сенсу немає?

 — Що ви задумали? — прошепотіла я. Він розвів руками: 

— Якщо ти вже налаштована воювати — навіщо мені чекати твого прихилення? Одружимось завтра — і кінець справі. 

— Ви справді чекали мого прихилення та рішення? 

Він знизав плечима: 

— Враховуючи, що ти зруйнувала всі мої плани своєю втечею, з чого б це я мав давати тобі вибір? 

Я знову нічого не розуміла. Не чоловік, а суцільна загадка. До того ж впертий і самовпевнений, мов справжній осел.

 — Так, — я глибоко зітхнула, намагаючись говорити спокійно. — Поясніть мені все, бо я вас геть не розумію. Тільки з самого початку, будь ласка! І без нападок — я від того лякаюсь і думати не можу.

 Він кивнув і відкинувся на спинку крісла: 

— Добре, зізнаюсь, буваю імпульсивним. Питай, сьогодні все одно попрацювати вже не вдасться. 

Я навіть трохи зраділа — здається, є шанс перевести розмову в діловий напрямок. Зрештою, я ж можу відпрацювати ті гроші, які він заплатив Маргарет! Вона-то, звісно, не поверне ані монети.

 — Як ви взагалі дізналися про моє існування? Нас із сестрами майже ніколи нікуди не вивозили. Чи ви просто знайшли мою жадібну мачуху й одразу ж "придбали" собі падчерку? 

Він примружився, дивлячись на мене: 

— Ну не одразу. Вона запекло торгувалася!

 Раймонд замовк на хвильку, замислившись, а потім продовжив: — Раз ти вже знаєш, чим я займаюсь… Недавно Його Величність попросив мене забезпечити безпеку принца на Королівському Балу дебютанток. Сама розумієш: подія на кілька сотень людей, хто зна, що могло трапитись. І саме там я тебе й побачив. Його голос був спокійним, мирним, а в очах з’явився звичний відтінок. 

— На балу? — я намагалася пригадати події того вечора. — Не пригадую, щоб бачила вас там! 

— О, Ізабелло, ображаєш, — усміхнувся він. — Якби ти мене побачила, значить, я погано виконував свою роботу.

 — І що було далі? — мені кортіло дізнатися всю історію до кінця. 

— Я побачив неймовірно красиву дівчину, яку оточувала зграя недорослих щенят, — похмуро сказав він. — Зібрав про неї та її родину всю інформацію. На побачення, залицяння та інші дурниці часу не маю, як ти розумієш. Дізнався, що мачуха цієї дівчини не проти вигідно її «прилаштувати». Запропонував їй гроші в обмін на шлюбний контракт — мені потрібні були гарантії, що вона не передумає. А потім, серед ночі, дізнаюся, що ця дівчина втекла! 

На цих словах він підвищив голос і поглянув на мене, наче суддя на підсудну. 

— Я обнишпорив усе ваше містечко за два дні! Повернувся до Академії Арканум, щоби владнати кілька справ і рушити далі, а в моїй вітальні сидить утікачка й ще й намагається влаштуватися до мене на роботу! Та ще й мені ж розповідає, який я жахливий! У мене руки свербіли так відшмагати тебе, щоб сидіти не могла тиждень! 

Я не витримала й розсміялася. У його викладі вся ця історія здавалася кумедною до сліз. Страх відступив, а натомість прийшло полегшення. Можливо, з ректором таки можна домовитись? Зараз він здавався спокійним і навіть добрим. 

— Радію, що тобі смішно! — буркнув він. — Сподіваюся, ти не втратиш це піднесення, коли обиратимеш весільну сукню. 

Мене накрила хвиля відчаю. Щойно я забула про свої біди, але тепер сміх застряг у горлі, а руки опустилися. Він дивився на мене темними очима, мов непорушна скеля, що перегородила мій шлях.

 — І навіть не думай, що сльозами мене розжалобиш, — додав він різко. — Ти виконаєш умови контракту! Обирай: добровільно чи примусово. Мене влаштовує будь-який варіант. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍