Читати книгу - "Там, за зимою, Ісабель Альєнде"

Лусіє. І повірю, що твій брат мертвий, коли матиму якісь докази, але не раніше.

Лусія зізналася матері, що в дитинстві ні вона, ні Енріке не вірили беззастережно в історію з батьковою аварією, такою загадковою, що скидалося на вигадку. Та й як вони могли в неї повірити, якщо ніколи не бачили ознак жалоби й не ходили на цвинтар; мусили вдовольнятися туманним поясненням та обачливим мовчанням. Самі ж вигадували інші версії: нібито батько живе в іншому місті, нібито він скоїв злочин і зробився втікачем, нібито він полює крокодилів у Австралії. Будь-яке пояснення видавалося більш логічним, ніж офіційне: помер, і крапка, і ні про що не розпитуйте.

— Ви були надто маленькими, Лусіє, й не могли усвідомити остаточність смерті, моїм обов’язком було вберегти вас від цього болю. Гадала, буде краще, якщо ви забудете батька. Це гріх гордині, я знаю. Я спробувала замінити вам його, бути для своїх дітей водночас батьком і матір’ю.

— І ти чудово впоралася з цим, мамо, але я запитую себе, чи вчинила б ти так само, якби він не був двоєженцем.

— Звісно, ні, Лусіє. У такому випадку я, можливо, його б ідеалізувала. Мене спонукала передусім лють, а ще сором. Я не хотіла, щоб зараза цієї ницості поширилася на вас. Через те я не говорила з вами про нього і потім, коли ви були вже в тому віці, що могли зрозуміти. Я знаю, що вам бракувало батька.

— Менше, ніж ти гадаєш, мамо. Звичайно, краще було б мати тата, але ти чудово давала собі раду, коли ростила нас.

— Відсутність батька залишає в серці жінки порожнечу, Лусіє. Дівчинці необхідно почуватися захищеною, їй потрібна чоловіча енергія, щоб розвинути довіру до чоловіків, а згодом кохати. Яким є жіночий варіант Едіпового комплексу? Електра? Ти не мала батька. Тому така незалежна й пурхаєш від одного кохання до іншого, весь час шукаючи батькової надійності.

— Годі, мамо! Що за фройдівські нісенітниці! Я не шукаю батька в коханцях. І не стрибаю з ліжка до ліжка. Я серійна однолюбка, і мої кохання тривають довго, якщо тип не безнадійний бовдур, — заперечила Лусія, і обидві розреготалися, згадавши кинутого в Монреалі партизана.

Лусія й Річард

Бруклін

Після того, як Евелін Ортега упізнала Кетрін Браун, вони знову примотали паском багажник і вервечкою почалапали додому. А що були надворі, Річард узяв лопату й розчистив сніг біля входу до підвалу, щоб Лусія змогла піти до себе й прихопити рештки юшки, харч для Марсело та предмети особистої гігієни. В Річардовій кухні вони розділили смачну юшку й зварили ще кави. Приголомшений стількома подіями Річард з’їв ще одну порцію, хоча в юшці серед картоплі, зеленої квасолі та скибок гарбуза плавали шматочки яловичини. Завдяки самодисципліні йому вдавалося контролювати примхи своєї травної системи. Чоловік не їв харчів, що містили глютен, не вживав алкоголю з причини набагато поважнішої, ніж виразка, а лактоза викликала в нього алергію. Ідеальним Річард вважав вегетаріанство, однак потребував протеїнів і включав до свого тижневого раціону деякі вільні від ртуті морепродукти, шість органічних яєць і сто грамів твердого сиру. Він дотримувався п’ятнадцятиденних планів — двох незмінних меню на місяць, тож купував лише необхідне й готував їжу в заздалегідь визначеному порядку, щоб ніщо не зіпсувалося. По неділях з того, що пропонував ринок, дозволяв собі — наскільки вистачало фантазії — деякі імпровізації. Річард не споживав м’яса ссавців, бо з моральних міркувань вирішив не їсти тварин, яких не був готовий убивати, ані птахів, оскільки відчував жах перед птахофабриками та й не зміг би скрутити шию курчаті. Чоловікові подобалося куховарити й часом, коли якась страва особливо вдавалася, в його уяві спливали картини, в яких він трапезував не сам, а ділився наїдками з кимось, приміром, з Лусією Мараз, яка виявилася цікавішою пожилицею, ніж попередні. Річард дедалі частіше думав про неї й радів, що зараз жінка гостює в нього, нехай навіть з неймовірної причини, яку їм підкинула Евелін Ортега. Насправді він відчував набагато більшу радість, ніж дозволяли обставини: з ним відбувалося щось дивне, а отже слід було пильнувати.

— Хто ця Кетрін? — звернувся Річард до Евелін Ортеги.

— Фізіотерапевт Френкі. Приходила до нього по понеділках і четвергах. Навчила мене робити з хлопцем деякі вправи.

— Отже її знали в домі. Як ти сказала звати твоїх хазяїв?

— Шеріл і Френк Леруа.

— І, здається, Френк Леруа вчинив…

— Чому ти так гадаєш, Річарде? Ні в чому не можна бути певним, не маючи доказів, — втрутилася в розмову Лусія.

— Якби ця жінка померла природною смертю, вона не лежала б у багажнику автівки Френка Леруа.

— Це міг бути нещасний випадок.

— Ага, вона засунула голову до багажника, обмоталася килимом, багажник зачинився, вона задихнулася й померла, і ніхто цього не завважив. Малоймовірно. Поза сумнівом, її хтось убив, Лусіє, й сподівався позбутися тіла, коли розчистять сніг. Тепер цей хтось, мабуть, запитує себе, куди, чорт забирай, поділася його машина з трупом.

— Ну ж бо, Евелін, помізкуй трохи: як, по-твоєму, ця молодиця могла опинитися в багажнику? — спитала Лусія.

— Не знаю…

— Коли ти востаннє її бачила?

— Вона приходила по понеділках і четвергах, — повторила дівчина.

— І останнього четверга теж?

— Так, о восьмій ранку, але майже одразу пішла, бо у Френкі погіршився рівень глюкози. Пані сильно розгнівалася. Сказала Кетрін, щоб та йшла геть і не поверталася.

— Вони сперечалися?

— Так.

— Що пані Леруа мала проти цієї жінки?

— Вона вважала її зухвалою й вульгарною.

— І казала це їй просто в лице?

— Ні, хазяйка казала це мені. І своєму чоловікові.

Евелін розповіла, що Кетрін Браун уже рік лікувала Френкі. Від початку в неї виникли непорозуміння з Шеріл Леруа, яка вважала лікарку вульгарною, бо та з’являлася в блузках з глибоким декольте, виставивши напоказ груди; «ти ба, яка безсоромна нікчема із замашками сержанта», — казала хазяйка, яка до того ж не бачила ніякого прогресу у Френкі. Вона наказала Евелін завжди сидіти на лікувальних сеансах Кетрін Браун і негайно сповіщати, якщо дівчина помітить, що лікарка кривдить хлопця. Пані Леруа не довіряла Кетрін, вважала її вправи надто брутальними. Пару разів намірялася вигнати Кетрін Браун, але чоловік не погодився, як не погоджувався з усіма її пропозиціями. Вважав Френкі пещеним шмаркачем, а Шеріл ревнувала його до лікарки, бо та була молодою й вродливою, от і все. Своєю чергою Кетрін Браун теж лихословила про пані за її спиною, мовляв, та ставиться до сина, як до немовляти, а з дітьми треба бути суворішими; «Френкі мав би їсти сам, бо якщо хлопець володіє комп’ютером, то йому до снаги тримати в руці ложку й зубну щітку, але