Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Розділ 17.3. Каміння

Чим ближче Платон підходив до селища, тим неспокійніше ставало в нього на душі. Якщо ще в лісі та й у полі він чув звуки природи: дзижчання комах, спів птахів, шум вітру, то біля поселення все це почало поступово зникати. Чи то семпли* тут були повністю блоковані, не накладені на візуальний ряд, чи його віртсистема неспроможна була відтворити аудіоінформацію цієї частини вірту, але тиша стояла повна. Це навіть трохи пригнічувало.

Платон порився у налаштуваннях гри, які за його викликом активувалися перед очима, і переглянув запропоновані саундтреки. Було їх до десятка, дуже мало. Як правило, в іграх такого типу музичних треків на вибір була величезна кількість. Платон знизав плечима, вибрав навмання якусь повільну тягучу мелодію, яка не напружувала, як обстановка навколо, а навпаки, заспокоювала, і увійшов до села. 

За ідеєю, йому потрібно було знайти будинок алхіміка чи якогось мага, повідшукувати інгредієнти та швиденько зварити оте зілля дихання під водою. Вкласти його в свій інвентар і активувати кнопку виходу з гри, яка сірою, ледь помітною плямою майоріла на периферії зору. Коли він виконає завдання, кнопка стане яскравою і активною. Але до цього поки що було далеко.

У селі не було ні мешканців, ні тварин, ні птахів, навіть вітер зник, листя й трава були непорушними, все неначе завмерло у передчутті чогось. Чого? Платон боявся, що йому не сподобається те, чого очікував навколишній світ і що відчувала його інтуїція. Якусь халепу точно!

Хлопець активував опцію зброї й побачив там лише маленький кинджал, який був смішним і схожим на іграшковий. Але треба було щось мати в руках для власного заспокоєння, тому взяв той кинджал, а в іншій руці затиснув палицю, котру знайшов під ногами. 

«+2 до сили», – написало йому перед очима і заграла гучна тріумфальна музика. Хлопець аж підскочив від несподіванки – на фоні тихої мелодії, яка звучала в вухах,  це раптово злякало й було не дуже недоречним. Адже текстові повідомлення, які описували його предмети й важливі частини візуалу та проходження гри, весь час вистрибували перед ним прозорими краплями, на які він майже не звертав уваги, звик до таких у своїх геймерстких  походеньках на теренах вірту. Їх завжди можна було перечитати за бажанням, а звукові сповіщення дратували.

Платон вимкнув систему сповіщень про додавання йому властивостей, навичок, здоров’я і навіть мани. Потім подумав, і повимикав усі системи оповіщень. Лишив тільки пошту і опцію задання. Постійне гупання барабанів і звучання фанфар напружувало. 

Зі смішною зброєю він рухався до центру села, увесь час озираючись і чекаючи на якийсь підступ. 

У центрі все було так, як традиційно буває в іграх різних типів, переважно в ерпегешках. Магазин, таверна, кузня, будиночок відьми і ще якісь ключові будівлі – всі порожні й закинуті. Хлопець спеціально заглянув у кожну, щоб пересвідчитися в цьому. 

Зате статуя, котра вражала ще здалеку висотою, білосніжністю й  величністю, тепер тиснула на Платона своєю монументальністю і якоюсь і справді божественною величчю. Якийсь чоловік з мечем у руках, чи бог з посохом, чи маг...

Він обійшов статую по колу кілька разів, а потім наблизився і доторкнувся до світлого мармуру, бо саме на нього був схожий той матеріал, з якого було зроблено цю скульптуру. Статуя від дотику хлопця раптом похитнулася і... почала падати!

Платон відбіг подалі, здивований таким поворотом у грі, бо ще ніколи такого не бачив, у жодній комп’ютерній грі: статуя не просто падала – вона розсипа́лася на тисячі уламків. Вони були неначе невагомі, впали хлопцеві під ноги, й там, де деякі з каменів  потрапили йому на чоботи, він не відчув жодного удару. Схоже, й справді були невагомими. Тепер перед Платоном лежала велика купа різноформного каміння, схожого на щебінь, який він колись бачив, коли біля його будинку ремонтували дорогу. 

Останній білосніжний уламок упав на верхівку цієї купи – і над нею з’явився напис «Крафт!». 

Незрозуміло, чого хотіла ця опція. Ясно, що якщо гра типу пісочниці, то треба побудувати те, що тобі потрібно. Напевно, з цього каміння. Але ж найперше завдання було скрафтити зілля! А тут цей мармур! Що ж потрібно крафтити? 

Хлопець знизав плечима і вирішив пройтися селом, оглянути не лише центр. Можливо, десь на периферії буде підказка? Інколи в деяких іграх таке бувало. 

Незабаром він зрозумів, що потрібно повертатися в центр, до того таємничого «божественного» каменю, бо на околицях села були бар’єри, які не випускали гравця назовні локації. Такі стандартні невидимі, але непрохідні кордони в іграх часто обмежували рівні, або вказували, що гравець і досі не виконав пртрібного завдання. 

Отже, слід було розбиратися з тим камінням. Платон повернувся, щоб іти назад, бо забрів далеченько від центру, як раптом відчув гострий біль: його плече пронизала довга чорна стріла...

_______________

*Семпл (англ. sample) — відрізок аудіоінформації, вирізаний або записаний з якого-небудь наявного джерела — наприклад, звук акустичного музичного інструменту, звук техногенного чи природного походження, звук, вирізаний з наявної аудіокомпозиції чи відеофільму тощо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍