Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Звичайно. - Вісім присіла і зазирнула дівчинці у вічі. - Я знаю, через що ти пройшла. Я все розумію. Але тепер ми тут разом, га?

- Так, - відгукнулася Єва.

– От і добре. Перш ніж піти, Дев'ять, треба щось зробити. Ти мені довіряєш?

– А що зробити?

Вісім провела рукою по шиї дівчинки і доторкнулася до родимки.

– Видалити контрольний чіп. Якщо лишити все як є, нічний патруль Кадма вистежить нас.

– Але навіщо? Ми ж не робимо нічого поганого. - Стривожена Єва відступила на крок і погладила родимку на потилиці. Вона пам'ятала, що й Хейлі згадував про чіп, але йому навряд чи варто було довіряти. – Хіба не можна сказати авторитонам, що ми просто йдемо додому?

- Ну, розумієш, Дев'ять, ми, звичайно, йдемо додому, тільки наш дім не тут. Не тут. Звідси треба йти якнайшвидше. - І старша Єва витягла з сумки невеликий пластиковий контейнер.

- Іти? – заплуталася молодша. – Але я щойно приїхала. Я хочу…

– Що? Залишитися? І зайняти місце серед безмозких автоматів Кадма? – Вісім відкрила контейнер: там були тонкі медичні інструменти. – Це не життя. Контроль свідомості. Приручення, дресирування. Називай, як хочеш. Усі тут запрограмовані ще сильніше, ніж Матр.

Єва спохмурніла:

– Я так не думаю.

- Правда не думаєш, так? - Вісім пильно дивилася на Дев'ять. - Гаразд, як щодо тієї машини у ресторані? Той, що все твоє життя перед тобою прокручує?

Єва зрозуміла, що Вісім спостерігала сцену з «Машиною прорікань». Просто тоді жінка не представилася і не завадила дівчинці.

– Машина помилилася, – насупилась молодша Єва і схрестила руки на грудях. – Вона показала майбутнє, яке ніколи не станеться… і частиною якого я точно не стану.

- Дай вгадаю: у цьому майбутньому ти пліч-о-пліч з Кадмом ведеш щасливий народ на нову, багату, родючу землю. - Вісім підняла очі від інструменту, який стерилізувала, і витягла маленьку скляну бульбашку.

- Точно! - ахнула Єва.

– Усі бачать одне й те саме. Про це я й говорю, Дев'ять. Так він усіх і контролює, – пояснила Вісім і обвела довкола себе рукою. - Через передачі та ігри. Через їжу. Через воду… повітря. Через усе. І це починається в ту саму секунду, коли ти зароджуєшся в генераторній Притулку.

Єва згадала, що картинки з її минулого в «Машині прорікань» були дуже схожі на картинки, показані омніподом у медлабораторії.

Єва Вісім закінчила підготовку.

– Готова?

Єва Дев'ять відчула, як по шиї під нову модну сукню неприємно стікає піт. Дівчинка нервово зіщулилася, а її емоодяг забарвився в темні кольори.

– Боляче буде?

- Зовсім трохи спочатку, - відповіла Вісім. Вона зняла ковпачок з голки шприца і постукала по ньому, виганяючи вгору бульбашки повітря. – Це швидко. Нам треба поспішати.

Єва згадала, чому її вчив Ровендер.

Вона заплющила очі і спробувала почути своє серце, свій внутрішній голос. Їй здавалося, що вона опинилася уві сні і мандрує якимсь дивовижним світом, у якому раз у раз зустрічає різних дивовижних персонажів. Втім, у словах Вісім була своя правда – Єва це відчувала. Голос старшої сестри звучав щиро та переконливо.

- Гаразд. - Єва повернулася спиною до Вісім. – Давай.

Місце, куди встромилася гостра голка, незабаром оніміло завдяки анестетику. Єва вловила запах паленої шкіри та волосся – це лазерний скальпель розкривав родимку.

Єва намагалася придушити хвилю паніки.

– Майже закінчила, – шепнула Вісім. – Просто.

Щось на зразок лоскоту відчула Єва в спині, поки сестра витягала з її тіла якусь нитку. Потім по шиї дівчинки скла крапля крові.

– Готово, – видихнула Вісім, накладаючи пластир. – Ранка затягнеться швидко.

Єва помацала рукою місце розрізу, дивлячись, як Вісім вкладає в скляну банку щось на зразок грубого волосся з мікроскопічними електродами на обох кінцях.

- Тепер тебе не відстежити, як і мене. І ти по-справжньому вільна йти куди захочеш, – широко посміхаючись, сказала Вісім, складаючи інструменти у футляр. – Як самопочуття?

- Та ніби нормально, - відповіла Єва.

- Чудово. – Старша вивчала траєкторію руху авторитонів на своєму омніподі. - Тепер треба позбутися твого чіпа. Іди за мною і не відставай!

І вона повела молодшу Єву до виходу.

– А ми не можемо просто лишити його тут? - Запитала дівчинка, поки вони йшли лісовою ділянкою пташника.

– Ні. Центральний комп'ютер міста зараз відстежує його. Комендантська година настає о двадцять тридцять, але загін за тобою висилають, якщо ти не дістався додому до двадцяти однієї години.

- Тоді, може, просто знищити його?

- Це теж не спрацює, - відповіла Вісім, не відриваючи очей від омніпода. – Якщо ти раптово зникнеш із мережі, місто відправить патрульних розбиратися, в чому річ. Говорю ж тобі, Дев'ять, тут все під контролем. - Старша повільно вийшла на парковий лужок і озирнулася. – Сюди. Швидше! - Пошепки покликала вона.

Під покровом темряви обидві проникли на околицю парку, туди, де розташовувався нижній ярус, що складається з вітрин магазинів.

– Це шостий рівень, – сказала Вісім, вказуючи на темні будинки. – Переважно тут торгові точки та різні комерційні заклади. - Потім вона жестом показала нагору, де з будинків відкривався вид на все місто. – А там перший. Здебільшого у тих блоках мешкають діти Кадма та інші його родичі.

Єва задерла голову і подивилася на кубики-вдома.

- А що, у Кадма багато дітей?

Вісім глузливо пирхнула:

- Жартуєш? Понад сімдесят. Але якщо ти запитаєш його самого, він тобі відповість, що «ми всі його діти». - Вісім відчинила вхідні двері до якоїсь крамниці і втягнула туди молодшу: там по полицях і стелажах рядами вишикувалися кедботи та інше взуття.

– Ти тут живеш? - Запитала Єва.

– Ні, – відповіла Вісім. – Але місцевий божевільний з багами і майже завжди офлайн, тож можна проскочити непоміченими. - Вона знову махнула рукою назовні, на кільце будівель. – Нам треба піднятися на п'ятий рівень. - У тьмяному світлі омніпода вони швидко пройшли службове приміщення в кінці магазину і підійшли до технічних сходів. - Давай, Дев'ять, швидше! – підганяла Вісім, переступаючи через поперечину. - Часу впритул.