Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– А чи не можна просто взяти гондолу? Чи поїхати ліфтом? - пихкала молодша Єва позаду, гадаючи про себе, дізналася б її гондола тепер, коли чіп вилучено.

– Усі транзитні транспортні системи Аттики відключаються на ніч. Міський центральний комп'ютер суворо слідкує за цим. - Вісім штовхнули двері, до яких привели сходи, і перевірила дані радара на омніподі. – Двадцять п'ятдесят сім. Встигли, – шепнула вона і повела Єву пішохідною доріжкою, прокладеною по периметру. Невеликі кубічні будинки оперізували п'ятий рівень. Пустельні околиці освітлювалися кількома тьмяними ліхтарями.

Єва Вісім витягла пляшечку з чіпом, дістала з сумки грудку якоїсь липкої пасти і, розім'явши її руками, обмазала склянку. Потім підморгнула Єви і зашпурнула грудку, що вийшла, вгору - той прилип до карнизу одного з будинків-кубів другого поверху.

- Ух ти, - захопилася Єва. – Я б не здогадалася.

- Я вже казала: тобі треба ще багато чого навчитися, - сказала Вісім і попрямувала назад до сходів. – Не затримуватимемося. Перейдемо до східного боку міста за шостим рівнем, там легше пересуватися.

– А як ти двері відчинила? - Запитала Єва, знову входячи в взуттєвий магазин слідом за Вісім.

- Тут двері не замикають, - відповіла Вісім. – Немає сенсу, бо немає злочинності. До речі, якщо ми тут, хочеш нові черевики?

Єва дивилася на свої босі брудні ноги.

– Мабуть. Свої нові я покинула десь у парку.

– Бери якісь хочеш, – дозволила Вісім. – Для цього вони тут і є.

– А квотакартка? - Єва підняла свій омніпод. – Кому її дати?

Вісім взяла у неї пристрій і витягла крихітну картку з прорізу.

– Більше жодної квотакартки. Ти ж тепер не відстежуєшся, пам'ятаєш? - Єва мовчки кивнула, а Вісім продовжила: - Вважай, що ти просто йдеш на склад у своєму старому притулку, йде?

- Зрозуміла, - сказала Єва Дев'ять і взяла найпростіші, а тому зручні кедботи - дуже схожі на ті, що якраз зберігалися на складі в її Притулку.

- Ну ось і добре, Дев'ять. Ходімо. Хочу тобі дещо показати.

І Єва Вісім вивела дівчинку в ніч.

Єва Дев'ять і Єва Вісім пробиралися порожнім торговим променадом, переміщаючись у тіні ідеально підстрижених дерев, що росли вздовж вулиці. Зупинившись ненадовго біля безлюдного перехрестя, вони рушили далі дорогою, що огинала місто периметром.

- Це займе якийсь час, - приглушеним голосом сказала Вісім, - але тобі треба щось побачити.

Вона провела дівчинку у невелику нішу між будинками. Високо над нею тяглася масивна труба, така широка, що Вісім могла б поміститися всередині. Труба виходила з кам'яної стіни та повертала під бруківку. Єва Вісім притиснулася до труби в районі вигину.

- Дев'ять, підійди сюди. Помацай, – запропонувала вона.

Єва зробила, як сказали. Труба була тепла.

- Підлізь сюди до мене, - сказала Вісім.

Дівчинка протиснулася під запітнілу трубу поруч із Вісім. З-за товстих стінок долинало булькання води та шипіння пари.

Тим часом на кільцевій дорозі з-за рогу будівлі вивернув авторитон. Його червоний лазерний промінь сканував вулицю. Єва Дев'ять у паніці приготувалася бігти, але Вісім утримала її, схопивши за рукав:

– Ні! Сиди тут. Не рухайся й мовчи.

Авторитон підкотився ближче, уважно оглядаючи околиці. Різкий контур схожої на шолом голови надавав йому зловісного вигляду. На корпусі робота блимали маленькі вогники. З досвіду спілкування з Матр Єва знала: запущено сеанс зв'язку з кимось іншим.

- Це ... - Почала вона, але Вісім затиснула їй рот рукою.

Промінь авторитона метнувся в їхній бік і висвітлив трубу, за якою вони ховалися, але правоохоронець продовжив рух без зупинки.

– Лади. Все чисто, - сказала Вісім, прибираючи руку від рота молодшої Єви. – У нас приблизно десять хвилин до наступного. - І вона поставила таймер на омніподі.

Єва нарешті видихнула.

– Не розумію. Як він нас не помітив?

– Ці дренажні труби приблизно однієї з нами температури, – пояснила Вісім. – На щастя, сьогодні за розкладом дощ: шум води заглушив звуки дихання та серцебиття. Авторитони засікають людей за рухом, теплом тіла або звуками.

- Та навіщо вони взагалі це роблять? Ну, економлять у місті електрику, немає світла – і що? Чому не можна просто погуляти нічними вулицями? - дивувалася Єва. Їй завжди подобалося перебувати в темряві – і в Притулку, і на поверхні Орбони.

- Хм, ти ставиш під сумнів розумність правил, Дев'ять. Це добре, – сказала Вісім. - На ніч Кадм відправляє всіх по домівках, оскільки приховує щось і не хоче, щоб це стало відомо.

Вони рухалися все далі окружною дорогою, переміщаючись від труби до труби і таким чином уникаючи зіткнення з роботами.

- То ким ми припадаємо один одному? - Запитала Єва, в черговий раз вибираючись з-за труби.

– Ми як сестри, я і ти, – відповіла Вісім. – І я подбаю про тебе.

«Сестра! – подумала Єва. - Сестра з одного зі мною вдома, сестро, яка шукала мене і знайшла. Сестра, яка може зрозуміти мене, як ніколи не зрозуміє Джен. Який жаль, що Матр не побачить возз'єднання своїх дочок». Вона задумалася, чи сподобалася б Єва Вісім Ровендеру.

– А коли ти вийшла із Притулку?

– Понад сто років тому. Я залишалася в цьому жахливому місті заради тебе. Тепер, коли ти тут, ми можемо повернутись до себе в Притулок і жити там як одна сім'я. Як це має бути. - Вісім повернулася до дівчинки та посміхнулася.

– Ми… ми не можемо повернутися, – вимовила Єва і зупинилася.

Вісім підійшла до дівчинки і поклала їй руки на плечі.

– Я знаю, ти так вважаєш, бо тебе так учили. Але ми можемо повернутись. Якось я вже зробила це та зроблю знову. Разом ми переконаємо Матр, щоб вона дозволила нам залишитись.

- Ти не розумієш, - сказала Єва, і її сукня стала тьмяно-оливковою. – Притулок… Матр… їх більше нема. Вони знищені.

Єва Вісім помовчала трохи, пильно дивлячись на Єву.