Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

64
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 78
Перейти на сторінку:

Тим часом баба, абсолютно незважаючи на шквал питань від молодих мольфарів, повела нас у зал, де чаділи реторти. Понабирала в чашу суміш порошків, і підійшла до мене. “Дай руку", - мовила вона. Я не очікував від баби Христі зради, тому покірно виконав те, що мольфарка просить. Підступна баба, швидко взявши ніж, розпанахала ним мою долоню. “А-а! Що ви робите!", - почав волати я і вириватись, але стара, вчепившись в руку, цідила мою кров у чашу. Коли скажена баба закінчила кровопускання, я відчував в душі вже стільки болю, неначе згвалтували. Від величезної образи на очі навернулись сльози.

– Робіть, що хочете, але так просто я не дамся! - рішуче заявив Тарас, ховаючи позаду себе руки.

– Тобі й не треба. У нас угода тільки з його дідом.

– Та ми ж брати! Останній дід помер торішньої зими! Яка з покійником угода?! - я, врешті втративши терпець, вже добре визвірився на навіжену бабу.

– Це правда, що обох вас народила мати, але Тарас тобі не кровний брат, скоріше, зведений.

– Не хочу слухати цю маячню! - я, гаркнувши, сховався за колону.

Тарас, побачивши, який в старої тяжкий приступ сказу, миттєво кинувся до темного кутка у залі. Мені сподобалась його ідея, тож, наче вітер, я погнався в другий. Не знаючи, чого тепер чекати від мольфари, ми з братом у пітьмі завмерли, сиділи тихо, мов маленькі мишенята.

На щастя, баба навіть не збиралась нас шукати. Стара натомість пішла у зал, де п’ятикутна зірка. Вона наклала в кожну з чаш по ложці порошка з моєю кров’ю, а залишки не церемонясь вишкребла прямісінько на пол, якраз на середині зірки. Піднявши вгору руки, мольфарка власно заволала заклинання: “Anima, Ignis, Aer, Aqua, Terra!* Над гостряками в зірки запалав вогонь. “Ego sum creatura Dei, та, що походить від Ліліт, найпершої у світі жінки, беру у свідки вас. Хай моя кров буде за плату", - здурівша баба сіканула ножем по своїй долоні, тим самим, що недавно різала у мене руку. Червона юшка потекла тонкою цівкою в вогонь, аж зашкварчало. Дивлячись на це, стара розходилась ще більше: “Нехай настигне кара молодого Трисмегіста, якщо відступиться той від угоди свого діда! Fiat iustitia, et pereat mundus!” У центрі зірки стало чітко видно людську постать. В ній я впізнав себе! Яка підступна баба! Подув зненацька вітер, неясно тільки де він взявся у підвалі, і загасив свічки. Все стихло.

– Богдане, скоро ти побачиш свого діда. Він все про ваш родинний борг розкаже. Я виконала свої обіцянки, тож зараз черга за тобою. Відмовишся - зведу зі світу.

– А от не вийде, бо у нас є амулети! - гукнув із темноти Тарас.

– І хто ж їх вам зробив? А нумо пригадай, розумник! Запам’ятай, вони вас захистять від зла, а не від мене.

– Хто ж ви тоді, якщо погрожуєте вбити?! - подав я голос, виглядаючи із-за колони.

– Невдячний! Я змалечку не дала тобі вмерти, коли в цей світ принесли кволу писклю!

То була правда. Якось не складалося докупи. Мольфарка, врятувавши у дитинстві, тепер пообіцяла звести зі світу. Ото дивакувата баба!

– Виходьте хлопці, час підніматися наверх.

– Ні! - в один голос запротестували ми.

– Ну то посидьте до обіда тут. Може порозумнішаєте, - розсердилась стара.

Вона, буркочучи собі під ніс: “O tempora, o mores!”, піднялася сходинами наверх. Як тільки баба зачинила за собою двері, то у підвалі теж почало згасати світло. Врешті ми з Тарасом залишились у цілковитій темряві. “От клята відьма!", - вилаявся брат.

1 ... 26 27 28 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівники, Віт Тасик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівники, Віт Тасик"