Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я не могла уявити, що це буде так чудово, — сказала вона, відчуваючи, як хвилювання з її серця відступають. — Ти правий, це найкраще святкування, яке я коли-небудь організовувала.
Мирослав стояв поруч, спостерігаючи, як його друг Андрій розмовляє з іншими гостями. Він посміхнувся, поглядаючи на Оксану.
— Ти справжній професіонал. Це більше, ніж просто святкування, це було створення атмосфери, де кожен почувається особливим. Я гордий, що ти стала частиною цього.
Оксана відчула приємне тепло від його слів і відповіла з усмішкою:
— Це було легко, коли все було так добре організовано. Ти знаєш, це не тільки моя заслуга, ми з тобою чудово працювали разом.
Він підійшов до неї ближче, злегка притискаючи її до себе, і їхні погляди зустрілися.
— Саме тому я хочу, щоб ти залишалася поруч, — сказав він тихо. — Ти робиш моє життя кращим, і я хочу, щоб це не закінчувалося.
Оксана відчула, як її серце прискорюється від його слів, і в її очах відбився той самий погляд. Вона розуміла, що ці слова для неї були важливими, і хоч у її житті все ще були невизначеності, з Мирославом вона почувала себе в безпеці.
— Я не хочу йти, — прошепотіла вона, — і я не думаю, що нам слід поспішати. Давай просто насолоджуватися моментом, без зайвих слів.
Мирослав ніжно взяв її за руку, і вони повільно почали виходити з ресторану, де вже закінчувався святковий вечір. Вечірнє місто, оздоблене вогнями, мало особливий вигляд, а холодний вітер приносив свіжість. Вони йшли поруч, ніби відчуваючи, що для них цей момент був саме таким, як вони його уявляли: спокійним і важливим одночасно.
— Хочеш прогулятися? — запитав Мирослав, коли вони вийшли на вулицю.
Оксана кивнула, і вони разом пішли вздовж вулиці, не поспішаючи. Оксана оглядалася, помічаючи як поволі опускається ніч, як місто поглинає вуличне світло. Це було місце, де вони з Мирославом могли розслабитись, поговорити про все, не думаючи про жодні труднощі.
— Ти завжди такий спокійний, навіть коли навколо все вирішено, — сказала Оксана. — Чи тобі не здається, що світ навколо нас шалений?
Мирослав посміхнувся і знову подивився на неї.
— Світ навколо нас справді шалений, але якщо є одна річ, яку я точно знаю, то це те, що я хочу, щоб ти була зі мною в цьому шаленому світі.
Ці слова торкнулися Оксани глибше, ніж вона могла уявити. Вона не знала, що їхні стосунки вже стали таким важливим етапом у її житті. І хоча в її серці все ще залишалися питання, що стосувались Мирослава та його світу, вона відчувала, що для неї це був правильний шлях.
Вони пішли далі, і Оксана згадала, що зараз важливіше за все було це — бути поруч і проживати цей момент разом.
— Я рада, що ми разом організували святкування, — сказала вона через деякий час, коли вони спинилися біля невеликого парку, де вночі було дуже тихо. — Я відчуваю, що ці моменти змінюють нас.
Мирослав поглянув на неї, і його погляд був теплим.
— Це правда. Ти змінила моє життя. І якщо з цими змінами ти хочеш бути поруч, я буду тільки щасливий.
Оксана зупинилася і повернулася до нього. Вона не знала, що сказати, але відчувала, як її серце сповнюється вдячністю і ніжністю.
— Я теж не хочу йти, Мирослав, — промовила вона тихо. — Я відчуваю, що все, що ми пережили разом, не марно. І я готова йти далі, якщо ти поруч.
Вони стояли так, під місячним світлом, відчуваючи кожен момент цієї особливої ночі. І хоч перед ними ще було багато невизначеності, цього вечора вони знали одне: разом вони здолають будь-які труднощі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь серед світла, Деріка Лонг», після закриття браузера.