Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Людина без властивостей. Том III

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

137
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 182
Перейти на сторінку:
стояло, заглибившись у себе, й разом пішли далі, так і не вибалакавшись. Вітер знов посвіжішав, і Ульріх, оскільки Аґата мала стомлений вигляд, запропонував завернути до пастушої хижі, знаючи, що вона десь тут неподалік. Скоро вони знайшли цю кам’яну хижу, входячи до якої їм довелося понахиляти голови, й пастухова дружина втупилася в них збентежено-невдоволеними поглядом. Суржиком з німецько-слов’янських слів, який у тих краях розуміли і який Ульріх ще сяк-так пам’ятав, він попросив дозволу погрітися й перекусити під дахом цієї хижі прихопленими в дорогу харчами; він самохіть підкріпив своє прохання й грішми, тож злякана господиня несамохіть заходилася побиватись, що через свої кляті злидні не має змоги нічим пригостити «таких гарних гостей». Вона витерла засмальцьований стіл під вікном, затопила хмизом у плиті й поставила грітися козяче молоко. Аґата, однак, відразу протислася повз стіл до вікна, не звертаючи на все це жодної уваги, так наче й так було само собою зрозуміло, що пристановище однаково де-небудь знайдеться, а вже де — байдуже. Вона дивилася крізь невеличкий тьмяний квадрат із чотирьох шибок на місцевість, що простиралася за «укріпленням» і, ним таки й обмежена, викликала скоріше відчуття плавця, оточеного зеленими гребенями хвиль. День іще не хилився до вечора, проте через вершину свою вже перевалив і помалу пригасав.

 — Чому ти ніколи не розмовляєш зі мною серйозно?! Хіба міг Ульріх придумати кращу відповідь, ніж звести на неї погляд, що мав свідчити про його безневинність і подив?! Він саме розкладав шинку, ковбасу та яйця на аркуші паперу, який лежав між ним і сестрою. Однак Аґата правила своєї:

 — Коли ненароком торкнешся тебе, відчуваєш біль і лякаєшся того, яка між нами величезна різниця. Та коли я зберуся поставити тобі яке-небудь вирішальне запитання, ти розчиняєшся в повітрі!

Вона не взяла нічого з харчів, які він посунув ближче до неї, ба більше, не бажаючи завершувати цей день таким собі сільським застіллям, сиділа дуже рівно й навіть не торкалася столу. І цієї хвилини повторилося щось подібне до того, як вони підіймалися путівцем угору. Ульріх відсунув набік кухлі з козячим молоком, які господиня щойно поставила з плити на стіл і від яких ішов запах, дуже неприємний для незвиклого нюху; і твереза, легенька нудота, яку відчув Ульріх, прояснила його свідомість так само, як це іноді робить раптова гіркота.

 — Я завжди розмовляв з тобою серйозно, — заперечив він. — Якщо це тобі не до вподоби, то я нічого не можу вдіяти, бо те, що тобі в моїх відповідях не до вподоби, — це, як-не-як, мораль нашого часу.

Цієї миті Ульріх усвідомив своє бажання якомога вичерпніше пояснити сестрі все, що вона має знати, аби зрозуміти саму себе, а трохи й брата. І він з рішучістю людини, котра будь-які затримки вважає зайвими, почав досить довгу промову:

 — Хай там що кажуть, а мораль нашого часу — це мораль, яка слугує досягненню мети. П’ять більш чи менш злісних банкрутств — це непогано, якщо за п’ятим настає пора благословення й благодаті. Успіх може пустити в непам’ять усе. Дійшовши до того, що жертвуєш гроші на виборчу кампанію й купуєш картини, ти здобуваєш поблажливість з боку держави. У такому ділі існують неписані правила: коли жертвуєш гроші на церкву, доброчинні справи чи політичні партії, то можеш обмежитися щонайбільше десятою частиною того, що довелося б викласти, якби ти надумав доводити свою добру волю сприянням мистецтву. Є, крім того, й межі успіху: ще не можна досягати будь-якої мети будь-яким шляхом; декотрі засади монархії, дворянства й суспільства мають певну гальмівну дію на «вискочня з низів». Але з другого боку, держава, коли йдеться про її власну, надособисту особистість, сама стає відвертою прихильницею тієї засади, що можна грабувати, вбивати й обдурювати, аби лиш це сприяло могутності, цивілізації й блиску. Я, звісно, не стверджую, що все це дістає визнання й у теорії, ні, з теорією тут скоріше непроглядна темрява. Але я оце назвав тобі найзвичайнісінькі факти. Поряд із ними моральні арґументи — тільки ще один засіб на шляху до мети, засіб бойовий, і користуються ним приблизно так само, як брехнею. Такий вигляд має світ, створений чоловіками, і я б хотів бути жінкою, якби жінки. не кохали чоловіків!

Тепер за добро вважають те, що дає нам ілюзію, нібито воно до чогось нас приведе. Але ця переконаність — точнісінько те саме, що ти назвала летючою людиною, яка не знає каяття, а я — проблемою, розв’язати яку ми не маємо методу. Я — людина, вихована в науковому дусі й у будь-якому становищі відчуваю, що знання мої неповні, що вони лише вказують шлях і що я, можливо, вже завтра набуду якогось нового досвіду, і він спонукає мене міркувати інакше, ніж я міркую сьогодні. А з другого боку, й людина, цілком захоплена своїми почуттями, «людина на піднесенні», як ти її змалювала, сприйматиме кожний свій вчинок як сходинку, що нею вона підіймається на наступну. Виходить, щось таке є в нашому розумі й у нашій душі, є ота «мораль наступного кроку», та чи це — просто мораль п’ятьох банкрутств, чи сягає підприємницька мораль нашої доби так глибоко в душу, чи це — лише ілюзія відповідности, чи мораль кар’єристів — це потвора, передчасно породжена явищами глибшими, на це запитання відповісти зараз я не можу!

Невеличка пауза, яку Ульріх зробив у своєму поясненні, щоб перевести дух, була, власне, суто риторична, бо він мав намір розвивати свої погляди далі. Але Аґата, яка досі слухала у часом властивій їй безживно-живій манері, всупереч плану надала розмові нового імпульсу простим зауваженням, що ця відповідь їй байдужа, бо вона, мовляв, хоче лише знати думку самого Ульріха, а охопити всього, що можна собі уявити, вона, мовляв, не в змозі.

 — Але якщо ти в якій-небудь формі зажадаєш від мене, щоб я чого-небудь досягла, то краще вже нехай тоді в мене не буде взагалі ніякої моралі, — додала вона.

 — Слава Богу! — вигукнув Ульріх. — Адже в мене щоразу серце радіє, коли я бачу твою молодість, вроду й снагу, а тоді раптом чую від тебе, що в тебе немає ніякої енергії! Наш час і так наскрізь просякнутий активністю. Думки йому вже не потрібні, він хоче бачити лише дії. Причина цієї жахливої активности тільки в тому, що людям нічого робити — внутрішньо, я маю на увазі. Та, зрештою, кожне все життя й зовнішньо тільки

1 ... 27 28 29 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"