Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

це справжня ти! Плачеш! Приходжу додому… щаслива… сказати про свої заруч-чини з Томмі… а ти плачеш! Що в тому такого? Ти його хочеш?

Приборкавши свою нетерплячість, Гелен примусила п’яну дівчину замовкнути і піти спати. П’яні сльози з жалю до себе полилися по лиці Джойс.

– Ніхто мене не любить! – заволала вона. – Ніхто, крім старого доброго Томмі!.. Але я не вийду за нього! Не вийду!

Вона відразу ж стихла, облизала висохлі губи, глибоко зітхнула і заснула. Гелен стала на коліна біля її ліжка, сховавши лице в покривалі, щоб уникнути важкого запаху, і жалібно заплакала. Вейн Гадсон залишив їй обов’язок, з яким несила впоратися. Це єдина річ, якої він сподівався від неї. А вона не виправдала його надій.

* * *

Прокинувшись урешті зі сну, у який впала вона, скоцюрбившись від утоми й нервового виснаження, Гелен важко підвелася, механічно позбирала розкидані листи з підлоги, увімкнула світло і рішуче попрямувала до спальні Джойс. Вона поклала листи на столику й обмила лице одеколоном.

Досить пишномовна записка Боббі Мерріка лежала перед нею, неначе вимагаючи уваги. Між рядками вона повідомляла, що він визнає свій моральний обов’язок перед доктором Гадсоном. … Вона схилялася до того, щоб відкинути такий підтекст як просте позерство… ефемерне мучеництво, з яким можна гратися, поки він не втомиться від нього… удавання геройства. Вона відвернула очі від листа, збентежена, звинувачена ним. Чи вона теж не мала певного морального обов’язку перед доктором Гадсоном? Молодий Меррік прагнув виконати свій! А що ж вона?

Вона дбайливо склала листа, і довго стояла, заклопотано стискаючи його краї нервозними пальцями. Їй спало на думку, що було б варто довго і щиросердо порозмовляти з Боббі Мерріком. Можливо, він би міг їй щось порадити. Вона зиркнула на своє вимучене відображення в дзеркалі і похитала головою. Ні, з того боку годі шукати рятунку. Вона запхнула листа у писемний футляр і втомлено впала в ліжко.

VII

О першій годині ночі на День подяки молодий Меррік розв’язав загадку, якій присвятив майже весь свій вільний час за цілих два місяці.

Лише тиждень попрацювавши над нею, він написав до Ненсі Ешфорд:

"Коли засяє світло, то воно не буде схожим на світанок у долині. Така справа не спиниться на півдорозі. Або ви прочитаєте все, легко і зрозуміло; або не розберете і слова!"

Коли опівдні у середу почався відпочинок з нагоди Дня подяки, Боббі вирішив присвятити короткі вакації закодованому журналу. Цей час цілком годився для такої мети. Різних відволікань та зволікань буде якнайменше, бо як тільки пролунав обідній свисток, студентська околиця збезлюдніла так, наче її попередили про епідемію чорної чуми. Також він попередньо пообіцяв повечеряти разом з старим Ніколасом у День подяки, "за умови, що я вирішу проблему, з якою важливо впоратися негайно".

Цілий суботній ранок він проводив один марний експеримент за иншим, і більшість з них була лише різновидом випробуваних схем. Його дратувало те, що, видавалося, він не здатен цілковито зосередитися. Тепер він міг сидіти за столом з годину, гострячи олівці і скляним поглядом вивчаючи глумливий рукопис. Або упасти на ліжко, спираючись на зболілий лікоть, і розставляти літери в стовпці, використовуючи різноманітні чудернацькі послідовності.

Забувши про змарнований час, власні невигоди і потребу фізичних вправ, він далі креслив діяграми і рвав папір. Настала ніч, і він увімкнув світло. Північ застала його дуже втомленим, а мозок працював механічно, ліниво. Він постукав по зубах олівцем і поринув у мрії, усупереч власній волі. Він навіть подумки вирушив у коротку пішу прогулянку уздовж траси на північ від Виндимеру і допоміг автомобілісту, якого спіткало лихо. Нетерпляче опанувавши себе, він знову взявся за свої безконечні діяграми.

А тоді йому на думку спала свіжа ідея. Те, чого ще не пробував. Він написав перші кілька слів хитромудрого рукопису, цілковито ігноруючи проміжки між ними. (Він вже давно привчився писати текст великими літерами, гадаючи, що це спростить розпізнання слів.

Далі він розбив надвоє те, що, очевидно, було першим реченням, у тому місці, де грецька літера µ вказувала на половину фрази, і записав другу частину безпосередньо під першою:

Ч Т Ч В А А Т Б С О М Р Г М

И А У В Ж Ю Е Е В Ї Д У О

І просто з чистої примхи він написав ті самі рядки ще раз, відступивши на один пропуск від лівого поля.

Ч Т Ч В А А Т Б С О М Р Г М

И А У В Ж Ю Е Е В Ї Д У О

Цілих п’ять хвилин дивився він на це сполучення, поки рядки не затьмарилися і злилися. І зненацька його серце застукотіло. Олівець дрижав, коли він поспіхом переписав літери, склавши докупи рядки:

ЧИТАЧУВВАЖАЮТЕБЕСВОЇМДРУГОМ

– Вдалося!

Закричав він голосно; засміявся нестямно, майже істерично. Як же до сміхоти просто це було – тепер, коли він знайшов відповідь. Упродовж п’яти хвилин гарячкового переписування і складання він розшифрував коротке послання на першій сторінці:

ЧИТАЧУ ВВАЖАЮ ТЕБЕ СВОЇМ