Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

Трапилося там при Вавилу бути трьом хлопцям за породом братам, що були в малих літах, але старі мудруванням, їх-бо святий Вавило духовним харчем виховав і мав їх як дітей своїх; вони ж пішли за учителем своїм і не залишали його, узами окладеного. На них, подивився цар і рече до святого: "Гадаю, Вавиле, що до гордині тебе вивишують ці діти, учителем тебе називаючи, і це через них пробуваєш незмінно в супротивності своїй". Відповідає святий: "Коли захочеш дітей Цих допитати, побачиш, що вони розумніші тебе, бо то моїх слів є насіння". Запитав цар: "Чиї вони діти?" Відповів Вавило: "Мої за духом, їх-бо я благовіщенням породив, повчанням вигодував, казанням виростив, і є вони в юних тілах великі мужі й досконалі християни, випробуй і побачиш". Повелів же цар Вавила вести на позір і в народну темницю закинути його, а хлопців прикликав до себе і запитав їх спершу, чи мають матір. Вони-бо відповіли: "І матір, і батько, й учитель нам є Вавило, його ж більше за матір ми любимо. Вона ж бо тільки народила нас, а він розуму нас та благочестя нас навчає і до висоти чеснот виводить, дбаючи за душі наші". І тоді цар повелів розшукати й привести матір їхню. Коли ж привели матір, запитав цар, як називається і чи вона є матір цих дітей? Вона ж відповіла, кажучи: "Ім'я мені Христодула, діти ж ці є плід мого нутра, їх же я, як первоплоди болів моїх, принесла у дар Богу й уповаю, що премудрий Вавило вкладе їх у скарбницю небесну, його ж бо турботам дітей йому доручила". Сповнився гніву Нумеріян, звелів благочестиву ту матір бити по щоках, кажучи: "Не промовляй перед царем так дерзновенно!" Хлопці ж , побачивши, як б'ють матір, сказали: "Збезумів цар, б'є матір, що правду сказала". Тоді цар запитав про імена та літа тих дітей. І сказала, що перший зветься Урван, має дванадцять років, другий Прилидіян, має дев'ять літ, третій Єполоній, має сім років. Зваблював їх мучитель добрими словами й дарами, щоб поклонилися ідолам. Вони ж відповідали єдиними вустами: "Ми є християни і не подобає нам, щоб ідолам поклонялися, навчені ми-бо знати єдиного Бога, що небо й землю сотворив, йому кланяємося, а не бісам". Після численних лестощів мучитель побачив їх непохитних і звелів їх бити, накладаючи їм рани за числом їхніх літ: першому, розпростерши, дали ран жорстоких дванадцять, другому - дев'ять, третьому - сім. Вони ж мужньо терпіли, про те тільки шкодуючи, що не мають більше років, щоб більше за Христа прийняти ран. І казали: "Хоч і вб'єте нас, ми не поклонимося несправжнім богам, але єдиному Богу поклоняємося, Господу нашому Ісусу Христу. Відвівши дітей осібно і матір їхню відпустивши, знову поставив перед собою Вавила й каже: "Це вже діти твої поклонилися богам нашим, подобає тож і тобі, не гаючись, їм-таки поклонитися". Відповів Вавило: "Від батька брехні диявола навчився брехати; знаю-бо, що ані звабами вашими, ані муками не зможете їх від Христа відторгнути, добре-бо я навчив їх знати єдиного істинного Бога й вірувати в нього". Тоді цар звелів Вавила та й дітей із ним, повісивши на дереві, вогнем палити. Вавило ж, звівши очі горі, помолився до Бога, хай подасть із виші міцність свою малим хлопцям для терпіння, щоб не здолала їх мука. Наказуючи їм терпіти мужньо, пообіцяв їм од Христа велике воздаяння. І терпіли незлобиві діти з учителем своїм доблесно, укріплювала їх поміч Божа. Тоді мучитель зняв їх із дерева, Вавила, веригами обкладеного, в одній ближній хоромині зачинив, а дітей ще лестощами намагався звабити, дітками їх своїми називаючи і доброноровними й красними, хлопцями іменуючи, золото й срібло їм подавав. Вони ж , ніби єдиними вустами, мовляли: "Улесниче лукавий, пощо багатоплетенну сітку зваби своєї на нас накидаєш, ніби на горобців, хочучи нас уловити. Знай напевне, що нічого не досягнеш, хоч і вельми потрудишся. Маємо-бо Христа, що хоронить і покриває нас, його ж силою сітка твоя скоро порветься, і ми збавлені будемо". Тоді, зітхнувши, вирікли: "О благочестя, мати наша, не відкинемося від тебе! О Вавиле, учителю наш, не збрешемо тобі. Не тільки цей один цар, але хоч би були і численні люті царі та мучителі, то жоден з нас од Бога нашого відкинути не зможе". Цю мову хлопців Вавило, що був десь близько в хоромині зачинений, чув, слова їхні, і радів невимовно і дякував Богові, що з вуст таких дітей , здійснював собі хвалу.

По тому цар і Вавила велів привести і каже до нього: і "Чи не рідні тобі ці діти, Вавиле? Гадаю я так, що ти їхній родитель є, вельми-бо до тебе за своїм злоноровом подібні є". Відповідає святий: "Воїстину мої діти, о царю, одначе за духом, а не в плоті, похотінням-бо тілесним до цього часу не спокусився і подружжя не спізнав . Каже цар: "О непокірний Вавило! Пощо досі жорсткосердий ти є, і нас, і себе мучиш, віддай жертви богам швидше, хай і ми утруднюватися перестанемо, і ти з дітьми своїми звільнишся од мук, честі та дарів од нас сподобишся. Яка-бо тобі користь доброхітно себе і малих них хлопців з собою на муки і смерть оддавати; чи не годиться тобі, такому премудрому учителеві, як про своє життя, так і про дітей пектися, щоб не погинули дочасно і в самому цвіті юному, даремно ув'янувши, померли". Божественний же Вавило рече: "О царю, чи не подобає тобі дбання мати про свою державу і ополчатися супроти ворогів, і війну творити з ними, а не нас мучити безневинно? Ти ж бо все зовнішнє дбання полишивши, на нас кинувся, а ворогів, що полонять землю, занедбав, нас воюєш і гониш - так ти твориш: не щоб користь яку своїй землі віднайти, а щоб угодити ярості своїй звірячій та природній лютості". Від цих слів розпалився мучитель, Вавила та дітей засудив на смерть.

Коли ж воїнами на усічення були ведені, заспівав Бавило Давидові слова: "Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь творить добре тобі". А досягши місця, де мали покласти свої за Христа голови, Вавило поставив перед собою хлопців, спершу їх під меч приводячи, - боявся, щоб котрий із них, після нього залишившись, застрашиться смерті і відступить од Господа. Через це посилав їх до небес перед собою і втішав їх, научаючи