Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

– Він небезпечний, невже не розумієш? Я хвилююся. Стільки всього...

– А ти наче кращий? Забув що було?

– То не те про що ти подумала. Я мусив зробити так, щоб...

– Я знаю, що бачила. Бувай. І бажаю вам щасливого життя. Відчуваю, що це початок чогось незбагненного, проте таки початок, а не кінець.

Я стурбовано поглянула на Дарісове обличчя, намагаючись зрозуміти, про що мова, хотіла залізти в спогади або хоча б почути початок розмови, проте вже незабаром мій чоловіченько знову був кам’яною брилою, яку неможливо було пробити. А ще він немов вагався, чекав чогось. Можливо, хотів побігти навздогін і спинити її.

– Починаємо?– подав голос хранитель і після короткого зволікання Даріс нарешті кивнув.

Люди в залі затихли і уважно втупилися на нас. Дивно, але коли я просто стояла і мені не потрібно було нічого говорити чи робити, така велика публіка була нічим більшим, ніж малесенькою комашкою, на яку взагалі не зважала. Та й магічні фони присутніх були якимось немов дріб’язком. Навіть короля, хоча це практично неможливо. Здавалося, що той практично не контролює власних сил. Хоча зараз не час і якби щось було серйозне, то це могли побачити й всі інші, хіба ні?

Хранитель тараторив щось на древній ендорській, а я… нудьгуючим поглядом оглядала величезну залу. Моя сім’я була не з бідних, але ніколи серед такої розкоші ще не доводилося бувати – височенні стіни, підтримані невід’ємними колонами та прикрашені золотими розписами, численні фрески і мозаїки, які особисто мені зустрічалися дуже рідко…

І тут я зловила погляд, злий такий, сповнений ненависті та гніву. Мені здавалося, що я знаю його власника, але на думку ніхто не спадав, принаймні зараз. Магія миттю активізувалася захисним щитом навколо мене, готова захищати від умисного нападу, а вогонь пробирався зсередини. Паршиве відчуття, коли на тебе з захопленням дивляться ще сотні людей, а ти можеш випадково завдати магією шкоди їм всім. Тільки сплеску сили мені зараз не вистчало...

Заспокоїтися було особливо тяжко, проте Даріс взяв мою руку і полум’я затихло, так і не вирвавшись на поверхню. Швидко зосередила увагу на прекрасному мужньому обличчі того, кого вже зовсім скоро матиму повне право називати своїм чоловіком. Як же мені все-таки пощастило, що хитрунка доля звела мою досить скромну особину з таким талановитим красунчиком. Чому ж щось знову підказує, що йому треба від мене не просто допомога з магією? Та й взагалі хто такий Даріс насправді? Тільки зараз усвідомила, як мало ми знаємо одне про одного. Інформації від пліткарок та газет було мені замало, а наші розмови були не настільки змістовними, як хотілося б.

От справді, знайшла час, щоб думати про це. Ще раз поглянула на Даріса й миттю забула про тривоги. Він мій і хоча б кілька днів, але так хочеться просто насолодитися життям, а не будувати нові теорії змови. На них у мене часу буде ще ого-го.