Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава п'ятнадцята. Бар'єр.

     Я біг, інколи розкриваючи крила для того, щоб пришвидшитись завдяки короткому польоту. Поряд зі мною, намагаючись триматися мого темпу, летів Заргор, інколи теж біжучи. Але коли він біг, він трохи кульгав - навіть у вигляді гібриду Заргор мав проблеми з задніми лапами.

      Я казав йому, що не варто бігти зі мною за цим вироком, що йому варто залишитися у таборі разом з іншими, бо можливо буде потрібна його допомога саме там, а я зможу впоратися сам. Але Заргор все ж пішов зі мною, сказавши, що просто повинен це зробити. Я не знав, чому він так хоче це зробити, але сподіваюсь, що колись дізнаюсь.

     Виродок біг доволі швидко. І я не знав, що мені варто зараз робити - інколи чекати Заргора, і дозволяти брату Зара від нас відриватися, або кидати демона й намагатись наздогнати чоловіка.

    Не треба мені було залишати Лісний Народ з цим покидкьом. Треба було просто вбити його якомога швидше. І плювати на інформацію. Ще багацько чого я можу дізнатися і без нього. Я б точно зміг це зробити. Чому ж так не щастить?

     Мірарда, схоже, була без свідомості, бо вона майже не намагалась якось чинити опір. Звісно, спочатку Терн спробував щось зробити, але нічого не вийшло. Брат Зара зробив щось, не давши шансу навіть хворобі вибратися. Чорт.

     Треба зламати його кулон, який він з битвою відібрав у Озіра. Схоже, саме там зберігається більша частина його сили.

— Слухай, я не можу бігти... - Гукнув мене Заргор. - Біжи, я наздожену!

    Я озирнувся на нього, продовжуючи бігти. Заргор залишався все далі й далі, стоячи на землі й дивлячись нам в спини. Демон зупинився, важко дихаючи. Що ж, добре. Може, так і краще. Не варто ризикувати ще й ним.

     Коли чоловік вперше за цей вечір спробував напасти на мене, я швидко відбив його атаку. Він озирнувся, трохи уповільнившись, і це дозволило мені наздогнати його нарешті.

    Я з силою вдарив його по голові. Але він на диво встав і тримаючи тіло матері так, наче вона взагалі нічого не важила, різко випустив стовп диму, а потім і вогню. Ухилившись від нової атаки і використовуючи енергію вітру я зміг трохи «розсіяти» дим довкола мене і тепер теж випускав заряди, сподіваючись, що все ж потраплю.

     Потрапити, звісно, не зміг, як би сильно цього не хотів, але ухилявся доволі непогано. Коли чоловік вирішив атакувати одразу з декількох сторін, я злетів. Що ж, може, теж спробувати подібний прийом використати?

     Але я не певен. Зазвичай я міг атакувати ось так тільки декількох гібридів - та й тоді я до кінця не розумів, як правильно це варто робити, щоб усе вийшло. А зараз... А зараз воно взагалі може не вийти, і я тільки витрачу часточку енергії, яка мені зараз дуже потрібна.

     Що ж, гадаю, можна спробувати навіть не дивлячись на те, що я зовсім не певен в цьому всьому.

     Випускаю декілька стовпів полум'я з максимальною швидкістю. Бачу, як в диму він намагається ухилитися від усіх атак, при цьому спробувавши не зашкодити моїй матері. Схоже, вона йому потрібна. Але для чого?

     Для якихось опитів? А може, хоче вбити, коли прийде потрібній час? Але тоді він би зробив це при більш зручному моменті. Значить, для якихось експериментів.

    Випускаю ще декілька залпів вогню. Доки він не встиг зреагувати, різко притис його до землі. Не даю йому вибратися з-під лоз, і знову випускаю великий стовп вогню. Він теж робить це. Тепер битва була на витривалість. Хоч би мені вистачило сил...

    З'являється спалах, чується невеличкий вибух, я відлітаю назад, коли мене відштовхує сильний вітер, дивлюсь униз. Він продовжує намагатись втекти, швидко прийшовши в себе після того, що сталося. Хитаю головою, теж швидко повертаючись назад на землю і слідую за ним. Мені не можна випустити його з поля зору! Я не хочу загубити маму!

     Коли я нарешті знову наздогнав його, він підбігав до невеличкої печери, яку я до цього ніколи тут не бачив. Треба буде розпитати Заргора, можливо він про щось знає. Але цього не довелось, коли ми зайшли туди - він тікав, а я переслідував, - і я знову опинився у одному зі знайомих коридорів. База Зена. Зараз ми точно прямуємо до нього. Треба пришвидшитися навіть не дивлячись на те, що у мене вже майже відвалюються крила.

     Витягнув лапу, спробував хоча б так дотягнутися до матері. Ще є можливість вирвати її, або хоча б мати надію на те, що я можу її зловити ось таким чином і забрати.

   Летіти по цих коридорах було дуже незручно, але я робив усе можливе. Між мною й чоловіком залишалось близько дев'яти метрів. Лапа майже дотягнулась до матері, але в один момент мене знову відштовхнуло. Від неочікуваності я різко впав.

     Спробував якомога швидше встати. Побіг далі, але щось мені завадило знову. Я зрозумів - бар'єр. Лург колись розповідав мені про бар'єр, казав, що його можна оминути й потім зламати завдяки власній енергії, але коли я спробував, нічого не вийшло. Та й не дуже сильним я був зараз для цього, сил було менше сорока процентів.

— Ні... - Лиш зміг сказати я, тримаючи руки на бар'єрі й слідкуючи за тим, як цей виблядок забирав одного з моїх рідних, при цьому повільно опускаючись на коліна від утоми, яку до цього за якоїсь причини не помічав.

    Повільно сів на підлогу, дивлячись уперед. Думалося вже доволі важко, хотілося спати, я ледве тримався, бо був страх, що мене знайдуть і вб'ють. Схоже, я не зможу нічого зробити зараз. І якщо мене взагалі спіймають, то тоді все. Зен точно дізнається про мене, і вважайте, він виграв цю війну. Нажаль...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍