Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Розділ 15 « Як я могла в таке вляпатися?»

Решту дня я не могла заспокоїтися, безкінечно прокручуючи слова дівчини Тимофія в голові. Якби ж вона знала… Хоча фактично він не зраджував їй зі мною. Ну, я сподіваюся, що він мені не збрехав. Але чомусь все одно почуваюся хвойдою, яка спить із зайнятими чоловіками.

Сьогодні я не затримуюся на роботі, бо домовилася зустрітися з Аріною. Їй вже за тиждень народжувати, і я хочу побачити її ще раз до пологів.

Виходжу з офісу, сідаю в машину й за кілька хвилин уже під’їжджаю до нашого улюбленого кафе. Всередині, у затишному куточку, Аріна вже чекає на мене. Вона напівлежить у м’якому кріслі, погладжуючи свій великий живіт.

Я підходжу ближче, й Аріна робить спробу піднятися.

— Сиди, не вставай, — говорю я, нахиляючись, щоб поцілувати її в щоку. — Привіт.

— Привіт, — усміхається вона.

— Як ти? Як себе почуваєш?

— В цілому нормально, але ходити стає все важче. І Матвій вже дістав мене своєю турботою — він хвилюється через пологи ще більше, ніж я.

— Він тебе дуже кохає. Це нормально.

— Я знаю, але іноді аж занадто, — бурчить вона, проте її обличчя світиться щасливою усмішкою.

Ми робимо замовлення, і, поки офіціант забирає меню, Аріна знову дивиться на мене:

— Ну, а як у тебе справи? Що нового?

Я хмикаю й відставляю склянку з водою.

— Ой, Арі, ти багато чого не знаєш.

— Тааак, розповідай, я уважно слухаю.

— По телефону я тобі не говорила… Загалом, у мене тепер новий бос.

— Так? — вона піднімає брови. — І хто ж він? Він хоч нормальний?

Я закочую очі.

— Ой, Арі… Це Тимофій.

— Тимофій? Який Тимофій?

Вона на мить задумується, а потім її очі різко розширюються.

— Тимофій?! Той, з яким ти провела ніч?

— Ага.

— Офігіти… — вона навіть відкриває рот від здивування. — І що?

— А нічого. У перший же день він заявив, що в нього є дівчина і що про ту ніч краще забути.

Аріна стискає губи.

— Козел. Зраджував їй з тобою, а тепер робить вигляд, ніби нічого не було.

— Він сказав, що на той момент вони з нею тиждень не були разом, а потім помирилися.

— І ти йому віриш?

Я зітхаю й проводжу пальцем по краю чашки.

— Не знаю, Арі. Він говорить наче щиро…

— Якщо чесно, я думала, що таке тільки у фільмах буває.

— Ага, але це більше схоже на другосортну мелодраму.

У цей момент підходить офіціант і ставить переді мною лате, а перед Арі — її улюблений ромашковий чай. Потім він обережно кладе на стіл тарілки з десертами: мені — шматочок шоколадного торта, Аріні — сирник із ягодами.

— Дякуємо, — посміхається Аріна, поки офіціант йде.

Вона бере ложку, пробує сирник і закочує очі від задоволення.

— Ого, який смачний…

Я теж куштую торт, ідеальне поєднання шоколаду та ніжного крему змушує мене замружитися від насолоди.

— Ммм, здається, цей вечір уже вдався, — кажу, відділяючи ще один шматочок.

Я витираю губи серветкою й, трохи помовчавши, додаю:

— До речі, я сьогодні бачила його дівчину.

— Ого. І яка вона?

— Ну, така… типова розбещена принцеса. Влаштувала скандал, бо її не пропускали до Тимофія, хоча його взагалі не було в офісі. Кричала, що в нього там, мабуть, шльондра сидить у кабінеті, а ми його покриваємо.

Аріна округлює очі.

— Нічого собі…

— А ще сказала, щоб ми трималися подалі від її Тимофія, — додаю крізь сміх. — А потім ще й уточнила: «Особливо ти» і тицьнула на мене пальцем.

Аріна спершу мовчки дивиться на мене, а потім хапається за живіт і вибухає сміхом.

— Серйозно?!

— Ага. Я ледь не засміялася і не сказала: «Вже пізно».

Вона сміється ще дужче, привертаючи увагу кількох людей у кафе.

— Чорт забирай, Еміліє, та в тебе справжня мелодрама в житті!

Я театрально закочую очі.

— Не сміши мене. Це якийсь хаос, а не мелодрама.

— Хаос, кажеш? — хихоче Аріна. — Ну-ну…

Я хитаю головою, але не заперечую. Бо, якщо чесно… вона має рацію.

Ми ще деякий час розмовляємо, сміємося. Арі розповідає про Матвія та про те, як він буквально сходить з розуму зі своєю турботою. Я слухаю її з усмішкою, бо таке щире й безмежне кохання завжди гріє душу.

Згодом ми просимо рахунок і починаємо збиратися.

— Ти на машині? — запитую, допиваючи свій лате.

— Ні, мене Матвій забере, — закочує очі Аріна. — Він зараз взагалі не пускає мене за кермо.

— Серйозно?

— Ой, ти б знала! Він ще хотів сидіти тут зі мною, бо раптом я почну народжувати! — вона театрально зітхає. — Я нагримала на нього, сказала, що їду не на безлюдний острів. Образився, бідолаха.

Я сміюся.

— О боже, ви такі милі.

— Ага, а як же, — хмикає вона, але в її очах світиться любов.

Ми виходимо з кафе, і через хвилину біля тротуару зупиняється знайоме авто. Аріна махає мені, сідає в машину, і вони від’їжджають.

Я вдихаю прохолодне вечірнє повітря, поправляю волосся та йду до своєї машини.

Сідаю в машину, але не заводжу її відразу. Кілька секунд просто сиджу, дивлюся перед собою, згадуючи нашу розмову з Аріною. 

Все таки всі ці події — ніби сюжет дешевої мелодрами. Новий бос, який виявляється тим самим чоловіком, із яким я провела ніч. Його дівчина, яка виявляється розбещеним стервом. І я, яка… навіть не знає, як до всього цього ставитися.

Я зітхаю й нарешті заводжу авто. Пора додому.

Приїхавши, я швидко скидаю підбори, кидаю сумку на полицю й проходжу на кухню. У холодильнику пусто, бо я, звісно ж, знову забула купити продукти. Мені треба навчитися планувати своє життя хоча б на день уперед.

Зрештою вирішую, що вечеря у вигляді чашки чаю та печива мене цілком влаштує.

Я вмощуюся на дивані, підбираю ноги під себе й гортаю телефон. Намагаюся відволіктися — заходжу в соцмережі, переглядаю новини, але думки знову повертаються до Тимофія.

Майже несвідомо в голові виникає ідея знайти його профіль. Я на мить завмираю, намагаючись переконати себе, що це погана ідея. Вимикаю телефон і відкладаю його вбік. Але моєї витримки вистачає лише на кілька хвилин.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍