Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Цікава пропозиція

   — В тебе нарешті з'явився смак? — Лукаво запитав Ден поглядаючи на Антона. І я не впевнена, що вони зараз говорили про автомобілі, оскільки хлопець відсунув мене за свою широку спину.
  — Ніссан GT-R 2017 року випуску. Якщо не помиляюся, він розганяється до трьохсот п'ятнадцяти кілометрів на годину... — Ніби не помічаючи, що йому тут не раді, промовив Антон.
   — Ти прийшов поговорити про мого Ніссана? — Досить грубо запитав Ден.
   — Не вгадав, Денчику. Я хотів дещо запропонувати, але судячи з того, що ти не сам, то навряд чи погодишся, тож... — Він удав ніби вагається і не знає чи варто озвучувати свою пропозицію.
   — Так, Тоха, він не сам. Так що не псуй вечір ні собі, ні людям. — У розмову втрутився Бодя, що досі напружено мовчав.
   Антон окинув похмурим поглядом хлопця, але нічого не сказав. Натомість він знизав плечима й підморгнувши мені наостанок, повільно рушив геть. Однак далеко відійти не встиг, бо його окликнув Ден.
   Молодик був не надто задоволений надмірною увагою свого заклятого товариша до мене. — Якщо є що сказати, то говори. — Крізь зуби процідив він.
   Той ніби тільки цього й чекав, адже відразу обернувся на голос Дениса. — Таким ти мені подобаєшся більше. — Злодійкувата посмішка торкнулася повних губ.
   — Зуби не заговорюй мені. — Невдоволенням було просякнуте кожне Денове слово.
   — Як же легко вивести тебе з рівноваги... Невже цього разу все серйозно? — Не досить дружньо запитав Антон.
    І, здається, всі окрім мене зрозуміли до чого було це питання. Лише я здивовано кліпала, помічаючи напруження в обличчях своїх супутників. Потрібно обов'язково запитати в них про що говорив хлопець, адже те, що тут була якась таємниця — ясно як божий день.
   — Давай ти не будеш згадувати минуле й розкажеш нарешті про свою пропозицію. Моє терпіння має межі, а ми з тобою не надто дружні для довгих розмов. — Денис зробив крок уперед і тепер він стояв занадто близько до Антона.
   Проте хлопець не відступив, а тільки коротко розсміявся, неначе почув щось дотепне. — Слухай, Денчику, взагалі то це я маю бикувати на тебе й аж ніяк не ти. — За секунду його голос стишився, але став більш погрозливим. — Чи ти хочеш поділитися деталями нашої сварки зі своєю вродливою супутницею?
   — А знаєш що? Іди до біса! Я не в настрої для твоїх ігор. — Ден відійшов убік, усім своїм виглядом демонструючи, що розмова закінчена.
   Антон посміхнувся й надав обличчю дружнього виразу. — Я ж лише жартував. Минуле не варто того, щоб постійно про нього згадувати. Тим паче ми вже не ті, що були раніше. Еге ж, Денчику?
   — Для початку перестань мене так називати. — Холодно відказав Ден. — І перейдімо нарешті до головного. Чого ти хочеш?
   — Не повіриш, Денчику... — Грайливо постукав вказівним пальцем по скроні. — Забув, що тобі не подобається коли тебе так називають. Ок, брате, не нервуй. Тут така справа... — Антон замислено потер підборіддя. — В тебе крута тачка, яку я реально хочу. Тому ось моя пропозиція. Граємо ключ на ключ? Переможу я — забираю твою GT-R-ку, ну а якщо раптово пощастить тобі, то... — Він вказав рукою перед собою. — Бачиш сріблястого Макларена? Виграєш і він твій.
   Цієї миті я зрозуміла, що означає вислів "відвисла щелепа", бо лише так можна описати те, як зараз виглядали наші з Міланою хлопці. Бодя першим оговтався. Він зіщулив очі та здивовано перепитав. — Я просто хочу знати, що ти нічого не плутаєш... Ти ж усвідомлюєш, що Ніссан вдвічі дешевший, ніж твій Макларен? Чи не здається тобі це... хм... — Юнак почесав потилицю підбираючи влучне слово.
   — Дурістю. — На допомогу другу прийшов Денис. — Нічого дурнішого я ще не чув. Вибач, але брати участь в цьому абсурді в мене немає жодного бажання. — Наостанок хлопець багатозначно закотив очі, мовляв, ну і бовдур.
   — Ти до біса самовпевнений. — З нотками металу в голосі проказав Антон. — Вірогідність твоєї перемоги не дорівнює ста відсоткам, тож перестань поводитися так, ніби я зійшов з розуму й дарую тобі свою ластівку. — Молодик високо підняв підборіддя та подарував нам всім скупу посмішку.
   Склавши руки на грудях, Денис запитав. — В чому сенс?
   — Сенс в тому, що твою зарозумілу пику слід добряче провчити. А через те, що від рингу ти, хлопче, відмовився, то залишаються перегони. Достатньо пояснень? — З гордо піднятою головою поцікавився Антон.
   — Ага. — Кивнув той. — Гаразд... — Вагався всього мить. — Я згоден. —  Відповідь Дена принесла хвилю обурення в наші ряди.
   Мілана скривила вуста, немов покуштувала кислицю. Однак сперечатися не стала, на відміну від мене.
   Я вирішила висловити своє фе й не бажала стримуватися. — Ви геть подуріли? Перегони самі по собі занадто небезпечні, а ви ще й укладаєте безглузді парі! Ну, звісно, легко грати на подарунки від батьків. Вони ж мають статки й куплять нові автівки своїм улюбленим синочкам. Ви ж так собі думаєте? — Наостанок я осудливо похитала головою.
   Антон ковзнув по мені враженим поглядом. Після чого поглянув на Дена. — Не тільки вродлива, а й не боїться говорити свою думку. Я вражений, оскільки решта твоїх дівчат не відрізнялися такими якостями. Окрім... Та це не важливо! — Молодий хлопець змінився в обличчі, немов чорна тінь упала на нього й закрила від світла. Його рука на секунду стислася в кулак, але він швидко опанував себе. Білосніжна посмішка знову зайняла місце на вишневих вустах. Антон протягнув долоню Денису. — Не передумав?
   — Ні. — Кинувши на мене погляд сповнений вибачення, Ден потис протягнуту руку.
   — Тоді до зустрічі на трасі, кеп. — Антон приклав два пальці до скроні й відсалютував на прощання.
   Коли молодик залишив нас, Ден звернувся до мене. Його голос був сповнений рішучості, але не без відтінку жалю. Виглядало це так, ніби він просив вибачення за те, що просто не міг відмовитися. — Кошеня, зрозумій, будь ласка... З Антоном не все так однозначно. До того ж ми не будемо битися, а це, як на мене, гірше, ніж перегони...
   Мілана з Богданом досі мовчали. А мені вже починала набридати ситуація, де тільки я нічого не знала. — Що ви ніяк не можете поділити? — Я голосно видихнула повітря. — Бодай хтось може мені нарешті щось пояснити?
   — Ритуню...
   Денис жестом зупинив Мілану. — Це не важливо. Пам'ятаєш як ми з тобою говорили про минуле? — Він уважно поглянув, намагаючись віднайти відповідь на своє питання в моїх очах. Втім зустрів лише холодний виклик. — Я про те, що минуле має залишатися позаду. Можливо, колись я все тобі розповім, але точно не зараз.
   — Чому не зараз?
   — Бо воно того не варте. І, до речі, ти теж не все мені розповіла.
   На це мені не було чого відповісти, оскільки Денис говорив правду. Я приховала все, що стосувалося дядька Степана. Але хіба можна звинувачувати мене в бажанні зберегти обличчя?
   — Роби як знаєш. — Махнувши рукою, відказала я.
  
***
   Мотори автівок ревіли неначе дикі звірі на полюванні. Звідусіль линули радісні вигуки, приправлені масними словечками. Молодь гуділа від задоволення, передчуваючи головну подію вечора — перегони.
   Я звернула увагу на трасу, де тринадцять крутих автівок виструнчилися в одну лінію, очікуючи на заповітний сигнал.
   Довго чекати не довелося. За хвилину на дорогу вийшла вродлива білявка в ковбойському капелюсі. Вона була одягнена в білий топ та чорні шорти. А на ногах дівчини я помітила босоніжки на височенній шпильці.
   Вона посміхнулася та підняла праву руку вгору. — Один! — Голосно викрикнула, після чого змахнула лівою рукою. — Два! — Окинувши поглядом автівки, різко опустила обидві руки. — Три! — Несамовито загорлала дівчина, підстрибнувши вгору, неначе й не було на її струнких ніжках високих підборів.
   Абсолютно всі автомобілі зірвалися зі своїх місць та рушили назустріч вітру. Особисто мене цікавив лише чорний Ніссан Дена, тому я судомно слідкувала поглядом за ним, поки це ще було можливо.
   — От халепа! Я ж збожеволію поки не дізнаюся, що з ним все гаразд. — Схвильовано промовила я, до болю закусивши щоку.
   Хтось струснув моє плече. Я перевела погляд і помітила спочатку тендітну руку подруги, а потім і її. — Ми можемо дивитися перегони в реальному часі. — Тихо відказала дівчина, підсовуючи мені телефон. — Ця забава, як ти вже зрозуміла, не для звичайної молоді. І тут крутяться великі гроші. Відповідно організаторам вигідно зробити все на вищому рівні. Саме тому ведеться онлайн-трансляція, яку можна переглянути на їхньому Ютуб каналі.
   — І це можуть переглянути всі охочі? — Я не приховувала здивування, що так і рвалося назовні.
   — Та ти що! — Мілана сплеснула руками. — Цей канал закритий і його не можна знайти в пошуку. Організатори самостійно додають всіх, кого вважають за потрібне. Звісно, є одне "але". Це не люди з вулиці, а золота молодь. Якщо про тебе не чули, то вірогідність потрапити до цього топ списку дорівнює нулю.
   — Як же у вас все складно... — Пробурмотіла я.
   Подруга мило посміхнулася та вказала поглядом на телефон. — Гайда дивитися?
   Я ствердно закивала, підсовуючись ближче. Мілана тицьнула пальцем на іконку по центру екрана й ми почали перегляд перегонів.
   Окрім самого відео там був чат з купою коментарів. Судячи з них, думки вболівальників розділилися. Багато хто підтримував Дениса. Люди залишали теплі слова та побажання перемоги юнаку, додаючи до повідомлень емодзі з посмішками й сердечками. Останні переважно були від дівчат.
    Однак Антон теж мав свою фан-базу, котра яро стояла на боці хлопця. Ці молоді люди здалися мені дещо злими, оскільки періодично кидали образливі слова в адресу прихильників Дена.
   — Ти теж це помітила? — Мілана напружено затисла рота долонею.
   Соромно зізнатися, але я так захопилася коментарями, що дивилася перегони краєм ока. Я бачила, що авто мого хлопця впевнено рухалося до фінішу, тому не дуже звертала увагу на те, чи був він першим. Головне, що не злетів у кювет, а інше взагалі не має значення.
   — Що за..? — Моє питання пролунало досить голосно. А я не могла повірити власним очам.
   Тим часом на екрані телефона сріблястий Макларен намагався відтіснити чорний Ніссан. Антон цілеспрямовано підрізав свого суперника.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍