Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

***
   О дев'ятій годині вечора ми прибули на місце збору, де мали відбутися перегони. Як і очікувалося — за містом.
   Навкруги снувала сила-силенна молоді та було припарковано стільки автомобілів, що очі розбігалися від їх холодної краси. Неначе автопарк для елітних марок.
   Я зачаровано розглядала присутніх. Оскільки це були мої перші перегони, мені хотілося дізнатися про них та їх відвідувачів якнайбільше.
   Повз нас пройшло декілька дівчат. Моя увага зосередилася на їхньому вбранні. Хоча, конкретно в цьому випадку, більше підійде слово "відсутності". Коротенькі спідниці, що ледве прикривали сідниці та високі підбори. А на грудях маєчки, які обліпили їх тіла, неначе друга шкіра. Ну і вишенька на торті — яскравий макіяж та розпущене волосся.
   На їхньому фоні я у своїх шортах, що були вище колін і вільній футболці темно-синього кольору, нагадувала монашку. Проте, якщо врахувати чорні босоніжки на танкетці та високий хвіст з двома пасмами волосся, які вільно спадали на обличчя, то не все так погано. Особисто мені цей образ дуже сподобався. Гаразд, не тільки мені. Ден раз-за-разом кидав на мене багатозначні погляди від яких ставало гаряче.
   Отже, я була там, де б ніколи не опинилася якби не щаслива випадковість, що звела мене з сім'єю Гончаруків. Відчуваю себе справжньою попелюшкою, яка зустріла прекрасного принца. Невже це не сон?
   Тим часом Мілана легенько штовхнула мене в бік. Я запитально поглянула на дівчину, а вона очима вказала на високого молодика з темно-каштановим волоссям. Навкруги нього юрмився натовп з хлопців та дівчат.
   — Це Антон. Він головний конкурент Дена. І я зараз кажу не тільки про перегони. — Не зводячи погляду з юнака, відказала подруга.
   — Що ти маєш на увазі?
   — Тільки те, що сьогодні будуть епічні перегони. Антон зробить все для того, щоб утерти носа моєму братику.
   Нашу розмову перервали на найцікавішому місці. Я саме хотіла розпитати Мілану детальніше про ворожнечу Дена з цим хлопцем, як до нас підійшли наші супутники.
   — А я вже думала, що ви занадто зайняті. — Пробурмотіла подруга, натякаючи на те, що вони залишили нас, щойно ми приїхали.
   — Що я можу сказати. — Денис знизав плечима. — Ми не останні люди в цьому місті.
   — Брате, діло говориш. — Бодя підтримав свого друга й поплескав того по плечу.
   — Ну що ж, подруго, наші кавалери мають справи, що важливіші від нас. Тому пропоную піти туди... — Мілана вказала рукою на імпровізований танцмайданчик. — Та знайти не таких зайнятих хлопців.
   — Ніяких хлопців. Непереливки будуть тому, хто ризикне бодай поглянути на мою дівчину. — Ден владно притягнув мене до себе. Я відчула як голосно б'ється його серце, зовсім поруч з моїм власним. — Подаруєш поцілунок майбутньому переможцю, крихітко?
   Я не встигла нічого відповісти. Натомість пролунав незнайомий чоловічий голос, досить глибокий та зухвалий. — А ти не зарано святкуєш перемогу?
   Тіло Дениса напружилося, а сам він скривив вуста, неохоче відпускаючи мене з обіймів. — Тоха, привіт. Не те щоб я був радий тебе бачити...
   — Твоя ляля? — Антон нахабно перебив Дена.
   — А ти не багато собі дозволяєш? — Очі, враженого такою зухвалістю,  молодика злісно зблиснули.
   — Ден, забагато тестостерону. — Прибулий лише криво посміхнувся. — Я про машину. Хоча дівчина теж вродлива. — Швидкий погляд ковзнув моїм тілом та зупинився на обличчі. За мить його увага перемістилася на авто Дена. Проте, я досі відчувала на собі цей гіпнотичний погляд карих очей.