Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

На пергаменті зображались ходи, дивні повороти, декілька нашарувань тонких ліній. Це була карта, але без допомоги та детального вивчення я не могла зрозуміти, як по ній орієнтуватись. Навіть голова розболілась від різноманіття напрямків.

— Це карта катакомб під містом. В декілька енергетичних шарів, — він провів рукою над пергаментом і лінії ожили, демонструючи перед нами декілька рівнів катакомб. Малюнок з використанням духовної сили! Це серйозна тіньова магія — напевно, замовник не з простих. Такі малюнки використовують життєву енергію читача мапи, але крім нього жоден не зможе її прочитати. Додаткове безпекове обмеження. — Цю мапу мені передав замовник на чорному ринку…

— Ми не будемо брати справу на чорному ринку. Ми спеціально їхали в Раммарк, щоб нарешті налаштувати нормальні стосунки з Гільдією сталі!

Тут Гарт кривив душею. Так, ми їхали в Раммарк, щоб спробувати трохи покращити стосунки нашої команди з обʼєднанням реєстрових найманців — Гільдією сталі. Але робили ми це виключно, бо він так сказав. Підтримки серед команди не було.

Щоб зареєструватись в Гільдії та брати «білі» замовлення, потрібно було надати відбиток духовної енергії, а це те, що одразу виведе на мене слідство. Судячи з того, з яким ентузіазмом проти Гільдії реагували решта — ситуація з законом у них подібна до моєї. Хіба що Лерон відреагував звично відсторонено.

— Дослухай, капітане, а тоді приймай рішення! — Ройс наполегливо продовжив. — Це катакомби, де працюють тіньовики короля. Працювали точніше. Вони робили там різні артефакти, амулети, ще якусь мішуру — а потім від скелі народився звір і спалив їх всіх там до біса собачого. Буквально парі вдалося вціліти. Ви вже зрозуміли про що я кажу?

— Камʼяний віверн, — в один голос з Лероном промовив Гарт.

Я здригнулась: небезпечена тварюка. Віверни народжуються від стихії — в нашому випадку, від каменю. Величезні ящери з крилами, що можуть дихати вогнем та легко трощать все на своєму шляху. Без гарної підготовки навіть наш, досить сильний в порівнянні з іншими, загін не має багато шансів.

— А тепер найцікавіше, — Ройс інтригуюче замовк і всі несвідомо наблизились ближче до нього. — Платять двісті золотих.

Могильна тиша свідчила лише про одне: ми беремо цю справу. Кожен, в тому числі я, намагались переварити в голові цю суму. Нас пʼятеро, одже кожен отримає сорок золотих. На ці гроші можна жити декілька місяців на рівні дрібної аристократії. А якщо притримати коней і не купувати найдорожче — то більше року забезпечувати свої базові потреби. Я сковтнула: ніколи не була падкою на гроші, але коли вони самі йдуть до тебе в руки?

— Чому так багато платить? — найпершим, хто видихнув і пройнявся був Гарт.

— Віверн захопив катакомби королівських магів. Їм необхідно повернутись туди. Хто я такий щоб питати більше?

За столом запанувала ще більш напружена тиша. Кожен рахував свій можливий прибуток з урахуванням витрат, але гіршою картинка не ставала. Здається, зараз хлопці думали лише про одне і я усвідомила перестороги Гарта.

По-перше, двісті золотих — це бюджет невеликого регіонального міста на місяць. Чому королівським магам легше спустити такі гроші найманцям, замість того, щоб розібратись зі звіром самостійно? Залучити королівську армію? Чому замовлення віддали на чорному ринку, а не через Гільдію? І ще багато «чому». Навіть, якщо допустити, що на ці питання є якась логічна відповідь, то брати таку оплату… Найбільшою винагородою за останні два роки було двадцять золотих на всіх — і це з урахуванням того, що місія тривала майже місяць. А тут…

— Я не хочу, щоб нас просто так сплавили в катакомби і залишили без страховки, — сказав Гарт, нарешті зважившись порушити тишу. Його обличчя стало серйозним, на відміну від звичайного безтурботного вигляду. — Дивно це. Ми всі знаємо, що королівські Тіні мають достатньо сил, щоб вигнати віверна. Чому вони цього не зробили? Чому готові платити таку суму?

Ройс посміхнувся куточками губ. Він завжди мав слабкість до таємниць і загрозливих завдань, які можна було продати під виглядом героїчних пригод.

— Гроші, друже, — відповів він з помітним блиском в очах. — Вони бояться, що віверн знищить їхнє майно або ще щось цінне в катакомбах. Королівські маги не хочуть ризикувати артефактами чи ритуальними матеріалами, які там залишились. Їм потрібні руки, які можуть швидко і вправно впоратись зі звіром, не піддаючи небезпеці те, що насправді важливо.

— Це не пояснення, Ройсе, — не вгамовувався Гарт, — воно нічого не каже про справжню загрозу. Вони покладаються на найманців, які можуть загинути там, і їм байдуже, що з нами буде.

— А тобі що, страшно? — вʼїдливо перепитав Ройс, склавши руки на грудях. Його голос лунав з легким презирством, проте я помітила, як напружено він вдивлявся в очі Гарта. Це був перевірений спосіб спровокувати нашого капітана: натиснути на його гордість.

Гарт, однак, не піддався на провокацію, але всі ми бачили, як його щелепа стиснулась. Він не відвів погляду і нарешті сказав:

— Якщо я погоджусь, то лише за умови, що ми зможемо попередньо дослідити катакомби. Я хочу знати, з чим ми маємо справу. І якщо щось піде не так — виходимо без вагань, незалежно від обіцяної суми.

Ройс кивнув, і, здається, ця відповідь задовольнила його. Він взяв карту і ще раз провів рукою над нею, активуючи захисне закляття, що приховало зображення. Кілька секунд ми дивились на порожній пергамент, мовчки осмислюючи прийняте рішення.