Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

Просто напад слабкості.

Таких буде ще кілька сотень, перш ніж він зможе забути перше кохання.

Сам винен, якщо чесно.

Тимур йому про це і говорив останню годину, наполегливо нагадував, скільки разів Дамір обіцяв йому припинити брати участь у сімейному божевіллі. Наприклад, у день весілля із Віталіною. Брату він впевнено заявив, що від своєї жінки не відмовиться, навіть якщо батько пристане. Ага, не відмовився, як же.

Сівши на ліжко, Дамір дивиться у вікно, бачить відображення у світлі настільної лампи. І його свідомість знову тягнеться до Віталіни. Голова заповнюється яскравими спогадами, буднями, які тепер здаються просто неймовірним щастям.

Дамір хоче, щоб вона була поруч, і він міг її обійняти.

Але коли він вигадував цей безглуздий план із підставною зрадою, він і собі відрізав шляхи відходу. Розуміючи, що буде дуже сумувати за дружиною, Дамір зробив так, щоб усі його теоретичні спроби повернути її були провальними.

Він поклав на Віталіну відповідальність не дати йому повернутися.

Якась маячня.

Але ж працює.

П'яно посміхаючись, Дамір опускається на ліжко та дотягується до подушки Віталіни. Притискає до обличчя, намагаючись вловити її запах. Він відчувається – тонкий, майже фантомний, але збуджуючий. Він сам не встигає зрозуміти, як його меланхолія розгоряється, перетворюється на хтивість, а рука лізе в штани. Він так за нею скучив… Мабуть, це все алкоголь.

Але з іншими він не може.

З іншими – чиста фізіологія.

Взяти бодай Марту. Не злічити, скільки разів вона пропонувала йому секс після фіаско у спальні. Коли увійшла Віталіна, у них все лише почалося, але, незважаючи на це, Дамір не прагнув закінчити.

Віталіна, його Віталіна – зовсім інша. Дамір прикриває очі і її образ манить до себе. Спочатку він цілком пристойний, а його рухи повільні й тягучі, наче прелюдія перед головною стравою.

Він уявляє, як Віта посміхається йому, подає руку, дає відвести себе до спальні. Дамір згадує їх у ліжку, знову прикриває очі. Щоб було зручніше, він розстібає штани, звільняє і тіло, і емоції. Його маленька дівчинка – хай і лише надумана – сідає зверху, опускається на нього. Даміру здається, що тремтіння в тілі належить Віталіні, що воно реальне, як ковдра на ньому або подушка, на якій лежить голова. Насправді тремтіння належить йому і пов'язане з його еротичною фантазією.

Сьогодні мрії Даміра максимально чіткі та концентровані.

Він не бачив дружину більше тижня, не торкався до неї…

Тіло зголодніло по її ласках, тож прагне хоч якогось задоволення, механічного.

Дамір вперше за стільки часу відчуває пустоту в голові.

Він наодинці зі своїми бажаннями.

У них Віталіна повільно рухається, і Дамір може підняти руку, провести по її обличчю, окреслити пальцем її відкриті губи. Чуттєві. Яка вона гарна, думає він, рухаючи рукою ще швидше. Якщо розплющить очі, магія розсіється, тому Дамір закликає себе до спокою, щоб трохи розтягнути задоволення. Він згадує, як Віта могла нахилитися до нього для поцілунку та її світле волосся лоскотало його обличчя. Він у такі моменти сильніше стискав її стегна, вів руками по тілу, її ідеальному тілу. Згадка про те, як вона обіймала його ногами, притискала до себе, стає ключовою. По тілу проходить тремтіння, і він затихає.

Ніби нічого не сталося.

Все на своїх місцях.

Повернувши голову, він бачить папку з роботи з новими кандидатками на посаду його секретаря. І згадує всі свої трагедії, страхи та проблеми. Реальність. Насолода тривала недовго. Дамір піднімається і дістає серветки.

Потім йде у ванну і вмивається, не знаючи, намагатися поспати кілька годин або йти і заварювати каву. Ліжко позаду здається холодним та непривітним до нього. Зітхнувши, Дамір вирішує почати вже цей бісовий день, і йде на кухню.