Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Ігоре, спочатку заїдемо декуди. — промовив Давид порушуючи тишу і тим самим привернувши мою увагу.

— Як скажете. — відповів Ігор.

Давид напевно скинув йому локацію, бо Ігор звернув у право. Я нерозуміюче глянула на Давида.

— Куди ми їдемо? — я запитально вигнула брову.

— Я хочу повечеряти з тобою.

Слова звучали так просто. Але тим самим викликали у мене багато запитань. Чому? Для чого? Він хоче повідомити щось важливе? Чи можливо це показова вечеря? Питання крутились в моїй голові, навіть тоді коли ми сиділи за накритим столом. Давид майстерно відрізав шматок стейка і запхав його в рот. Біля мене стояв ідентичний.

— Як батько? — буденно запитав Давид.

— Краще. — я відклала столові прибори в бік, та опустила руки на край столу. — Я завтра поїду його провідати.

Він кивнув.

Запитання крутилось на язиці, але, коли я набралась сміливості запитати мене перебили.

— Яка неочікувана зустріч. — я повернула голову на чоловічий голос. — Не думав, що зустріну тебе тут.

Біля нашого столу зупинився чоловік років двадцяти шести. Він був гарно одягнений, але він відрізнявся від інших в цьому закладі. На ньому не було тих строгих костюмів, які носили більшість в оточенні Давида.

— Домінік. 

— Власною персоною. — хлопець посміхнувся.

Він був дуже привабливим. Високий зріст, широкі плечі та харизматичні риси обличчя — робили свою справу. Також привертало увагу, те яким звивистим було його волосся.

— Алісо, це Домінік. — звернувся до мене Давид. — Мій друг з коледжу.

— Рада знайомству. — відповіла я, коли потиснула Домінікові руку.

Натомість він подарував мені одну з тих посмішок, якими напевно заворожує дівчат. Я тихо хихикнула.

— Не буду заважати вам вечеряти. — він перевів погляд на Давида. — Зустрінемось у суботу. — з викликом промовив Домінік.

Між ними не відчувалась напруга. Це скоріш було схоже на гру. 

— Ми збираємось кожного місяця, щоб провести разом час. — сказав Давид, відчуваючи, що мені потрібні пояснення.

— Минулого разу я виграв його у шахи. — задоволено промовив Домінік.

Я помітила, як Давид стиснув щелепи. Я чудово знала, що такі чоловіки, як він, не любили програвати. 

— Тому, тримайся на наступній грі, бо не помітиш як я рознесу тебе вщент. — впевнено сказав Давид.

— Хіба він не самовпевнений? — Домінік криво посміхнувся.

Я знизала плечима та підняла кутики губ вверх.

— Давиде, ти повинен взяти її з собою. — раптом сказав хлопець.

— Не думаю, що це буде доречно. — сказала я.

В нас були фальшиві стосунки, і я не була впевнена, що Давид захоче, щоб я знайомилася з його друзями.

— Сестра Домініка теж буде там. — додав Давид. — Якщо хочеш складеш їй компанію.

— Гаразд. — відповіла, знизавши плечем.

— От і чудово. Алісо, був радий особисто познайомитися. — сказав Домінік, перед тим як піти на вихід.

— Мені він сподобався, — промовила я коли ми виходили з ресторану.

— Ресторан?

— Домінік. — сказала я, насупившись. — Хоча, і ресторан теж вартує похвали. Я ще такого смачного десерту ніколи не їла.

— Як він називався? Три молока?

— Угу. Я його завжди замовляю куди б не пішла. Але тут він був найсмачніший.

В роті одразу згадалася ніжна текстура десерту. 

— Тоді наступного разу знову підемо сюди, щоб ти могла знову його собі замовити.

Його слова пригадали мені те, що я хотіла запитати його на початку нашої вечері. Я глибоко вдихнула повітря.

— Для чого все це? 

Він зупинився, і звівши брови глянув на мене.

— Що ти маєш наувазі? — запитав він, і продовжив йти.

— Ця вечеря.

Він зупинився біля автомобіля та відчинив мені двері.

— Алісо, це була просто вечеря. Не сприймай це як щось більше. 

— І ти також не сприймай мою згоду як щось більше. Ще трохи і ми забудемо один про одного. — сухо відповіла.

— Неодмінно.