Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

Один із хлопців зробив крок вперед, ніби збираючись виставити їх геть. Але Даша тільки поглянула на нього й сказала:

 Сядь.

Він вагався, але потім, ніби підкоряючись її голосу, відступив.

 Все, вечірка закінчена, — заявила Іра, вимикаючи музику.  Ви серйозно?! Повір, краще зараз, ніж коли бабуся сама прийде сюди.

Врешті-решт, онучка, бурмочучи прокляття, зібрала речі, і вони вивели її з яхти.

В той же вечір хлопці доїхали до риму. Настав час і вони прийшли до місця зустрічі. Колізей був темним і моторошним. Лише місяць кидав світло на древні камені.

 Ну що, хлопче, готовий? — запитав Макс.

Перед ним стояв кремезний чоловік, років сорока, з міцними руками бійця.

 Побачимо, — відповів той.

Вони зблизилися. Перший удар Макс ухилився, але другий прилетів прямо в груди. Він захрипів, але встиг пробити ліктем у підборіддя супротивника. Бій тривав. Кулаки розтинали повітря, кров капала на землю. Макс ледве тримався, але коли його противник спробував нанести останній удар, він раптово пірнув униз і пробив знизу прямо в живіт. Чоловік похитнувся, а Макс додав ще один удар — і той упав. Видихаючи, Макс підняв голову й побачив, що Саня стоїть у центрі арени. В його руках — катана.

 Ну що ж, — сказав мечник навпроти. — Побачимо, чого ти вартий.

Вони зійшлися. Леза зіткнулися, розрізаючи повітря. Саня рухався швидко, ухилявся, атакував. Його супротивник не відставав. Мечі знову і знову перетиналися, брязкіт лунав у нічній тиші. Нарешті Саня провів низький удар і збив супротивника з ніг. Той важко дихав, лежачи на спині. Саня простягнув йому руку.

 Піднімайся.

Чоловік подивився на нього й засміявся.

 Ти не змінився.

Саня усміхнувся.

 А ти став повільнішим.

Це був його старий знайомий — спецназівець.

Після виконаних завдань всі зібралися в тому самому будинку. Прибули всі окрім Макса і Сані. Бабуся сиділа і посміхалася подивляючись на людей в кімнаті. Тут в дім вбігають хлопці і Маша їм сказала:

Ви запізнилися. Не починай в нас в запасі ще чотири хвилини, - сказав їй Саня відхекуючись. Ну що всі тут, - промовила бабуся діставши маленький кейс, - вітаю вас ви заслуговуєте довіру моєї сім’ї.

Після цих слів в будинку настала тиша.

Та розслабтесь ви, - сказав Матераці стоячи за спиною бабусі. Так, так, все добре, - підтримала вона свого онука, - в цьому кейсі ваші нові документи, вітаю вас з громадянством Італії. – сказала вона посміхнувшись.

Всі сиділи з здивованими обличчями, а Саня мовчки встав і почав роздавати документи.

    Через годину всі вже сиділи щасливі, вони не знали як віддячити їхній рятівниці, а бабуся просто просила, щоб вони постаралися в майбутньому. Матераці стояв позаду бабусі і уважно спостерігав за Саньой, після чого він звернувся до бабусі:

Бабусь, ти впевнена, що йому можна вірити? – прошепотів він їй на вухо. Тихо будь, він рятував твій зад уже тричі, а ти досі йому не віриш, - висказала вона йому, - що він має зробити, щоб ти йому повірив. Не знаю. – промовив він і пішов на кухню, де зустрів Саню.

Саня стояв і дивився у вікно, задумавшись про все що сталось і що буде. Матераці захотів підійти до нього, але зробивши крок він і Саня почули, як хтось різко гальмує і це була не одна машина. Поглянувши у вікно там стояли чотири чорні машини з яких вийшли люди зі зброєю. В ту ж мить хлопці забігли в зал і Саня крикнув:

На підлогу блядь.

Будинок затрусило від перших же пострілів. Шибки вибухали, розлітаючись на тисячі уламків, стіни прошивали кулі, меблі валилися під натиском шквального вогню. Крики заглушав гул автоматів. Саня впав на підлогу, коли перші кулі пролетіли поруч. В очах темніло від адреналіну, у вухах дзвеніло. Він бачив, як Влад, схопившись за плече, падає позаду дивана, як Даня зціпив зуби, затискаючи рану на боці, як охоронець біля вікна відлетів назад, зачеплений пострілом у груди.

 В укриття! — закричав хтось.

Але виходу не було. Весь будинок перетворився на пастку. Саня підняв голову — у центрі кімнати стояв Матераці. Його очі розширилися, коли він побачив перед собою свою бабусю — Донну Луну. Вона лежала на підлозі, її дорогий одяг був зіпсований кров’ю.

 Ні… — прошепотів він.

Його руки тремтіли, коли він підняв її. Лиця не було видно — тільки очі, сповнені жаху. Саня, хитаючись, піднявся на ноги. Кров капала з його передпліччя, обпалене і порізане уламками скла. Але він не відчував болю.

Він підійшов до Матераці, який ще міцніше стискав у руках бабусю.

 Вона не помре, — сказав Саня, хоч сам не вірив у це до кінця.

Матераці подивився на нього.

 Вези її.

Саня не відповів. Просто забрав Донну Луну на руки й кинувся до машини. Позаду чувся його голос, голос спадкоємця мафіозної імперії.

 Знайдіть їх. Вбивайте, якщо треба.

     Двері лікарні розчинилися з гуркотом.

 Лікаря! — закричав Саня, його голос лунав у порожніх коридорах. — Чорт вас забирай, швидко!

Медсестра вже підбігала, за нею лікарі, але він не відпускав бабусю.

 Врятуйте її, — його голос став тихішим, але ще небезпечнішим.  Ми зробимо все можливе, але…  Не кажіть мені це! Просто зробіть!

Очі Сані блищали від стриманих сліз. Він тримав себе в руках, але в середині все горіло. Донна Луна підняла руку і торкнулася його щоки. Її пальці були слабкими, але теплими.

 Ти хороший хлопець… — прошепотіла вона.

Потім її забрали. Саня залишився стояти в порожньому коридорі, стискаючи кулаки.