Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"

Розділ 29: Тіні сумніву

Після того, як операція з розривом шифрування увійшла в свій критичний етап, денне світило уже не могло відновити звичного спокою. Навіть у тимчасовому укритті, де їх перебування було настільки коротким, що кожна секунда рахувалася, атмосфера вібрувала напругою.

Денис сидів за старим столом, що був наповнений схованими документами, екранами і незакритими нотатками. Він дивився у темряву крізь затишні вікна складу, ніби намагаючись знайти відповіді серед мерехтливих силуетів ночі.

— Знаєш, Максе, — нарешті порушив мовчання Денис, — кожного разу, коли ми бачимо новий доказ, кожна нова нитка інтриги розкриває частину мене, яку я, можливо, давно намагався забути.

Макс, що стояв поруч і нервово постукував пальцями по корпусу ноутбука, відповів стримано: — Ми тут не для того, щоб нищити себе. Ці дані — наш крок уперед, але й кожен крок залишає шрам. Ти завжди намагався залишатися холодним, передбачливим, але я бачу, як в тебе проникає ця суцільна невизначеність.

Легка іронія промайнула в його голосі, ніби він намагався приховати власні сумніви. Макс також знав: їхні життєві доріжки зовсім не однакові. Денис, закалений роками боротьби зі злочинністю, мав розум, який ніколи не дозволяв слабкості володіти ним. А в Макса власні демони, сповнені болю з минулих втрат і незавершених справ, змушували його шукати свій шлях серед тіней.

— Як давно ти відчуваєш, що ми стоїмо на краю? — запитав Денис тихо, дивлячись прямо в очі Максу.

Макс відразу відповів:

— Можливо, не на краю, а на межі між тим, що колись було, і тим, що може стати. Але ця межа тонка, як дрібний шар льоду, що може розтопитися з першою краплею тепла чи страху.

В кімнаті утворилась хвиля мовчазного роздуму. Кожен з них носив в собі невидимі ранки минулого, і тепер, коли доля звела їх разом, це відкривалося з новою гостротою. Денис згадував ночі, коли він самотньо стикався з примарами зради, коли довіра ставала розкішшю. Макс навіював образ сестри, що колись була його опорою, та ту трагедію, яка забрала її без сліду.

Ми мусимо бути обережні, — нарешті виголосив Денис, знову повертаючи увагу на екрани з даними, — тому що кожна наша дія важлива. Якщо ми не зламаємо потрібний їм потік, ми незможемо не лише прорвати їх схему, а і можемо себе знищити.

Макс підняв очі, наповнені рішучістю, але разом з тим — сумнівом: — Чи справді ми готові виявити всю правду? У цьому лабіринті немає простих рішень. Мене гризе думка, що відповідальність за наше рішення буде надто важкою ношею.

Денис ледве посміхнувся: — І я це відчуваю. Але знаєш, Максе, з моїм досвідом у цьому полі і твоїми даними, ми вже пройшли настільки далеко. Єдиний вихід — не здаватися. Ми повинні йти вперед, навіть коли тіні сумніву нас оточують.

Вони мовчки сіли поруч, глибоко занурені у власні думки, поки за вікном мирно наближалась ніч, і вела до нового витку можливої змови. Суміш рішучості та невизначеності повільно спліталася з кожною хвилиною, і кожен подих нагадував, що їхня боротьба — не лише проти злочинців, але й проти власних внутрішніх демонів.

І хоча напруга підвищувалась з кожним кроком до наступної операції, Денис і Макс знали: разом вони можуть протистояти будь-яким темним силам, які ховаються не тільки в зовнішньому світі, а й у власних душах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍