Читати книгу - "Вибрані твори"

106
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 297 298 299 ... 382
Перейти на сторінку:
на той час ув'язненого й переведеного етапом до Харкова, куди й прибула вона, щоби з'ясувати долю чоловіка). Ще до переїзду в Кам'янець-Подільський їхнє подружжя перестало існувати, а відтак, як пише Т. Кардиналовська у своїх спогадах, вона відмовилася їхати в еміграцію з колишнім чоловіком. Це й стало причиною того, що В. Голубович залишився в Україні й був одразу заарештований (згодом амністований, працював у промисловості, у 1930-х — репресований). Т. Кардиналовська провела в ув'язненні 9 місяців. Після звільнення близько двох місяців працювала реєстратором у Раднаркомі УСРР, а тоді звернулася за допомогою в працевлаштуванні до В. Еллана-Блакитного. ">[902] спокійно, як і В. Блакитний, і відразу прийняв мене до себе коректором і перекладачем: увесь матеріял газета одержувала з Москви російською мовою, і його перекладали на українську. На той час я вже цілком вільно володіла українською мовою і пізніше, крім праці перекладача, виконувала обов'язки стилістичного редактора.

У редакції я познайомилася з кількома особами і налагодила з ними дружні взаємини. Крім редактора С. Пилипенка, працювали тоді Остап Вишня, мій старий знайомець з Кам'янця-Подільського[903], І. Кириленко та я. Вишня був секретарем, і його стіл стояв поруч мого. До своїх секретарських обов'язків він ставився без жодного ентузіазму і часто-густо зовсім не приходив на роботу. Якось до нас у редакцію завітав В. Блакитний: він любив навідуватися і був у приятельських стосунках з редактором.

Праця в редакції була мені до вподоби. Атмосфера там панувала дружня, весела, головним чином завдяки невичерпному гуморові Остапа Вишні. Він мав дивовижну здібність жартувати якось мимовільно, ніби без жодного наміру.

***

Коли я почала працювати в «Селянській Правді», Сергій мені відразу сподобався. І я йому теж, про що незабаром довідалася, хоча ані він, ані я не робили спроб зав'язати ближче знайомство. Я жила тоді сама й не мала бажання сходитися будь з ким.

Та ось одного разу мій друг Валер'ян Поліщук запитав мене: як це так, що я працюю з такою цікавою людиною, як Сергій, і в нас з ним нема роману? Його слова мені запам'яталися й дали новий напрямок моїм думкам. Наступного дня після праці я запропонувала Сергієві піти в кіно. Він радо прийняв мою пропозицію. Пізніше зізнався, що Валер'ян і йому висловлював своє здивування нашими офіційними відносинами. А через кілька днів уже Сергій запропонував разом пообідати, а потім піти на концерт. Так почалося наше справжнє знайомство, яке швидко переросло в обопільне, глибоке чуття.

Всі наші знайомі й родини були задоволені таким поворотом справ. Щоправда, дехто з Сергієвих товаришів висловлював невдоволення з приводу того, що він, будучи комуністом, кохається з генеральською дочкою, але той повертав усе на жарт, мовляв, це треба зарахувати як ще одну перемогу комуністів.

У Сергієвій родині нашому зближенню особливо зраділа його сестра Людмила — висока, гарна брюнетка з кучерявим волоссям. Її починало непокоїти, що брат досі неодружений і не звертає уваги на жінок. Сергіїв вибір вона схвалила, проте, коли він почав приділяти мені все більше уваги й часу, в Людмилі це збудило ревнощі, і в нас так і не вийшло дружніх стосунків. Натомість із його матір'ю, Ївгою Миколаївною, ми стали дуже близькими. Вона була чарівна, чутлива жінка, і Сергій її дуже любив, як і всі її діти й онуки. Коли, прослуживши кілька років кастеляншею в Селянському Будинку, де Ївга Миколаївна мала водночас і помешкання, вона вирішила переселитися до когось із дітей, то всі наввипередки запрошували її до себе. Нам пощастило, і вона якийсь час жила в нас.

Ївга Миколаївна мала напрочуд гарну зовнішність: ставна, з кучерявим волоссям над високим чолом й з клясичними рисами обличчя, вона скрізь звертала на себе увагу. Той же тип обличчя успадкував і її Сергій, який взагалі пішов у матір і зовнішністю, і вдачею — лагідною, надзвичайно людяною та відвертою.

Пилипенко був високий на зріст і мав чудову будову тіла — в студентські роки він часто позував художникам. Любив займатися легкою атлетикою, чудово плавав і не раз рятував потопаючих. Пригадується, він мав щось із дванадцять медалей за рятування тих, що тонули. Досить було нам поїхати кудись на річку, як хтось обов'язково починав тонути і Сергій його витягав з води. Один з його юнацьких романів почався з того, що він урятував дівчину-селянку, й вона безнадійно в нього закохалася. Це було під час літніх вакацій, а коли надійшла осінь, Сергій повернувся назад до міста, а бідолашна дівчина почала на нього чекати, сподіваючись, що він до неї повернеться. Як потім розповідали, вона так ніколи й не одружилася, чекаючи на богом судженого. Ці спогади мучили Пилипенка, хоча він ні в чому не був винний.

Крім плавання, Сергій також захоплювався марафонським бігом. Коли був студентом, то з приятелем часто наввипередки змагався з кіньми-рисаками на вулицях Києва. Пам'ятаю, він розповідав, як одного разу випередив лихача (візницю, що їхав рисаком), чим перелякав якусь стареньку бабусю, яка почала хреститися, побачивши таке диво.

Хоч у Сергія, як і в багатьох студентів, було обмаль грошей, йому ніколи не спадало на думку гендлювати. Та одного разу товариші затягли його на іподром подивитися на кінські перегони. Почали намовляти поставити на якогось коня: а раптом пощастить і виграєш тисячу карбованців? Сергій для жарту поставив одного карбованця на найнепоказнішу шкапину. Почалися перегони, і всі із здивуванням побачили, що його конячина починає всіх переганяти. Вона прибігла до фінішу першою і впала на землю... мертвою. Сергій був єдиний, хто поставив на неї, і виграв велику суму. На ці гроші він винайняв яхту й поїхав із товаришами Дніпром з оркестром, випивкою та

1 ... 297 298 299 ... 382
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори"