Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мене хилило на сон, в мозку: “Куди вони везуть? Що там на мене чекає?” Хотілось спати, бо ж ніч для того і є. Я почав дрімати. Незабаром авто заїхало до незнайомого мені двору і за лічені хвилини я опинився в невеликій кімнаті перед черговими наглядачами тюрми. Вони витрусили кишені мого пальта, штанів, обмацали всього, забрали попругу зі штанів, шнурки з черевиків, заповнили якісь папери, завели до кімнати з метр квадратний розміром під назвою “бокс” зі словами: “Тут будеш до ранку”, — замкнули двері боксу ззовні.
Я оглянув бокс: три побілені стіни, четверта стіна — двері. Якийсь квадратний колодязь. Високо вгорі — кілька круглих дірок для вентиляції. Проте сухо й не холодно. Пофарбована долівка, чиста. У мене було товсте зимове пальто, отож я ліг у ньому на квадратний метр підлоги, скрутився калачиком і міцно заснув…
Українська робітничо-селянська спілка заарештована
5 травня 1961 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про посилення відповідальности за цілу низку злочинів. Він нацькував “правоохоронців” на ще запеклішу боротьбу з українським націоналізмом. Так, того ж 1961 року в столиці галицької України Львові судили нас — групу націоналістів у складі автора цієї книги Левка Лук’яненка та ще кількох осіб — Івана Кандибу, Степана Віруна, Олександра Любовича, Йосипа Боровницького, Івана Кіпіша та Василя Луцьківа. Групу, яка за задумом організаторів мала б стати партією, називали Українська робітничо-селянська спілка (УРСС).
Суд відбувався у невеличкій залі будинку обласного управління КДБ в атмосфері абсолютної ізоляції й таємничости. Навіть на оголошення вироку до залп не впустили жодної душі з найближчих родичів. Суд визначив кару: Лук’яненку, себто мені, — страту, Кандпбі — 15 років, Віруну — 12, Любовичу, Кіпішу, Боровниць-кому і Луцьківу — по 10 років ув’язнення у концтаборах суворого режиму.
Наша УРСС відрізнялася від інших підпільних груп, що досі виникали в Західній Україні, в ті роки як за складом членів, так і за стратегічним напрямком боротьби.
Я — східняк. Закінчив юридичний факультет найбільшого в Радянському Союзі Московського державного університету імени М. Ломоносова. Роботу в Галичині починав у райкомі Комуністичної партії, потім перейшов до адвокатури. Дружина моя — також зі східної України. Всі мої зовнішні прикмети керівництву области вказували як на людину комуністичних переконань, яка мала б в Галичині поборювати місцевий націоналізм і зміцнювати радянську владу.
Іван Кандиба працював адвокатом Глинянської районної юридичної консультації Львівської области. Закінчив юридичний факультет Львівського університету імені І. Франка. Жив у Львові.
Степан Вірун — комуніст. Закінчив Львівську партійну школу. Працював у райкомі КПУ, потім у райспоживспілці. Одружений з полтавчанкою.
Олександр Любович працював інженером відділу землевпорядкування Львівського обласного управління сільського господарства. Був одружений.
Іван Кіпіш мешкав у Львові і працював міліціонером в охороні різних об’єктів. Теж був одружений.
Йосип Боровницький працював слідчим Перемишлянської районної прокуратури Львівської области. Дружина Романа, з якою тоді щойно одружився, — львів’янка. Вона тяжко звикала до життя в районі. В Перемишлянах їй бракувало культурного середовища.
Василь Луцьків жив у селі. Працював завклубом, а потім — завфермою. Ще був молодий і неодружений.
Відповідно до матеріялістичного світогляду комуністів ми були порівняно з селянами не голодні, то й не було підстав припускати, що ми незадоволені радянською дійсністю. І все ж таки чекістам потрапили до рук докази нашої антирадянської діяльности, і вони нас заарештували, ясна річ, з відома і благословення Москви.
Життя у слідчій камері
За правилами, які діяли 1961 року, звинуваченому не давали газет, а в камері не було радіо. У політика, що звик стежити за поточними подіями, через такий інформаційний вакуум настає сенсорний голод.
Слідчі, створивши у в’язня почуття емоційного голоду, підсаджують до нього сексота (“квочку”) і через нього намагаються добути інформацію про людей, зв’язки, документи, можливо, зброю і т. ін. Цей метод належить до недозволених і все ж без нього майже ніколи не обходиться.
Потрапивши до в’язниці, постановив собі, що розповідатиму співкамерникам лише те, що вже відомо слідчому і жодного слова — про що вони не знають. Коли б слідчих цікавили тільки люди, документи та різні факти підпільної організації, то це було б правильно. А позаяк вони вивчають і саму особу (нахили, звички, сильні і слабкі риси характеру, інтелектуальний рівень, самостійність в організації чи психологічна залежність від когось, міра відданості ідеї та багато чого іншого), то таке моє рішення виявилося не зовсім вдалим, бо все ж чекісти отримали більше інформації, аніж треба було б їм дати.
Проте в слідчій в’язниці я зовсім не падав духом. Обмежений простір? Я жив уже 7 років у солдатській казармі під наглядом командирів і до цього звик. Погана їжа — в армії вона була не набагато краща, а в студентські роки загалом жив упроголодь. Відірваність від сім’ї? Так козацький ідеял, в якому себе давно виховав, передбачає холостяцьке життя. Одяг? Він ніколи не був предметом особливої уваги. Мене ніщо не гнітило. Читав багато книжок з тюремної бібліотеки. Поводився бадьоро і загалом, здається, почувався добре.
Невзабарі до мене підсадили якогось Білика. Він пояснив свою появу тим, що, мовляв, слідчі поновили слідство за новими обставинами і його у зв’язку з цим привезли з концтабору до обласної слідчої в’язниці КДБ. Він учив мене повстанських пісень. Час від часу разом з ним бадьоро марширував військовим кроком вздовж тюремної камери і завзято співав:
Не пора, не пора, не пора
Москалеві, ляхові служить…
I махав кулаком у бік москалів, що були за червоними дверима нашої камери. Я знав, що наглядач у коридорі чує наше марширування і Франків марш і неодмінно доповість слідчому, але просто не боявся. Хотів бути самим собою і відчував внутрішнє задоволення від того, що маю сміливість бути самим собою. Побороти страх — означає здобути перемогу над собою, здобути перемогу духу над тілом. Це дає велике задоволення. Хоч і не зовсім поборов страх, проте зробив чималий крок у звільненні від нього.
Троє в чорних костюмах
Арешт нашої підпільної організації був настільки важливий, що Москва вимагала щоденної інформації про поведінку групи. Вона не мала особливої довіри до України загалом, її більше цікавили масштаби націоналістичної
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.
