Читати книгу - "Ти моє світло, Кеті Рід"

Одразу захотілося подзвонити йому і про все розпитати. Я дістала смартфон з сумки, поглянула на чорний екран і раптом зупинилася.

Може, краще зробити вигляд, що нічого не було? А може, він навіть не згадає, що ми ночували разом, якщо я буду поводитися, як завжди?

Чудовий план.

Вчорашній вечір досі залишався розмитою плямою, наче хтось вилив банку води на картину. Застогнавши з відчаю, я стягнула з себе сукню і вкрилася ковдрою. Може, сон допоможе прояснити голову?..

За кілька годин я прокинулася від того, що хтось відчинив двері.

– Ксюшо, вставай! – пролунав з порогу бадьорий голос Лізи.

– Ще п’ять хвилин, – пробурмотіла я, не розплющуючи очей.

Тихі кроки сповістили, що подруга зайшла до кімнати. Я перевернулася на інший бік, сподіваючись, що вона просто піде і дасть мені ще поспати. Та вона була не з тих, хто так просто відступався.

Недарма Лізу називали королевою університету. Навіть не дивлячись, я могла легко уявити, як вона стала наді мною, схрестивши руки і піднявши підборіддя, як справжня королева.

Все в ній було ідеальним. Ідеальне біляве волосся. Ідеальне обличчя і фігура. Ідеальні манери леді, які їй привили батьки. Наліт вищого суспільства відчувався в ній на якомусь несвідомому рівні.

Може, саме тому Денис завжди виділяв її серед інших дівчат...

– Якщо не встанеш прямо зараз, то запізнишся на роботу.

Точно, робота!

Я одразу відірвала голову від подушки. Ліза стояла поруч, всміхаючись, поки я носилася по темній кімнаті в пошуках джинсів і чистої футболки. Перш ніж бігти у ванну кімнату, я кинула на неї вдячний погляд. Не знаю, що робила б, якби вона не розбудила мене сьогодні.

– Дякую, – я поривчасто обійняла її за плечі і кинулася в душ.

Фарбуватися не було ні часу, ні бажання. Я досі відчувала себе не дуже добре. Коліна підкошувалися, а голова паморочилася. Повернувшись до дзеркала, я струснула головою, щоб прогнати слабкість, і вперше за день уважно подивилася на себе.

Ще й синці під очима. Клас.

Одягнувшись, я розчесала волосся, яке не стала мити, і зав’язала його однією з хусток замість гумки. Сьогодні – фіолетовою. Може, хоча б колір, як у вчорашньої сукні, допоможе згадати щось про події ночі?..

В метро було малолюдно. Я спокійно проїхала п’ять зупинок, насолоджуючись рівномірним і таким знайомим стуком коліс по рейкам. Цей звук заспокоював і походив на медитацію. Зійшовши з поїзда на потрібній станції, я вийшла на вулицю. В ніс одразу вдарив запах свіжої випічки з пекарні поблизу, і в животі забурчало.

Зазвичай я працювала по вечорах, тому давно звикла до прогулянок у темряві. Поки всі поспішали додому або гуляли з друзями, я йшла на роботу. Незважаючи на це, я ні про що не шкодувала.

Такою була ціна свободи.

Проходячи повз магазин канцтоварів, я різко загальмувала. Щось у вітрині – і я навіть не одразу зрозуміла, що саме – привернуло увагу. Довелося оглянути полиці за склом, щоб зрозуміти, що кинулося в око.

Блакитний.

Я нахилила голову вбік, розглядаючи скетчбук. На перший погляд він здавався абсолютно звичайним. Та якщо придивитися, ставали помітні білі прожилки по всій поверхні обкладинки. Наче лід – холодний, твердий і неприступний.

Його колір.

До початку зміни лишалося ще кілька хвилин. Я рвучко потягнула на себе скляні двері і увійшла в магазин.