Читати книгу - "Кіт, Наталя і комод для білизни, Марко Кейк"

3. Родео

Тепер у Наталі була робота. Вона доглядала світ у комоді. робила все, щоб там  було затишно і зручно. Приносила їм гостинці та потрібні речі, наприклад, нитки, тексу (дрібні цвяшки), сірники. 
За своє здоров’я вона не турбувалася – світ навколо залишився сталим, звичайним, нормальним. В ньому чудово жилося. Тільки сусідка  кричала по ночах, наче навіжена. Вона вже не виходила з запою. Олексій тинявся п’яний. А вдень почала кричати дитина: «Ой, мама, ой, матіночко, не треба, боляче!» Чулося ляскання ременю. Це зводило з розуму. 
Весь будинок чув і мовчав. 
- Я довго не витримаю, - шепотіла Наталя, стискаючи кулаки.  – Я вже на межі.  
- Припини, припини, припини! – прокричала вона під вікном.
-Мой рібьонак, что хачу, то і дєлаю.
Наталя б точно збожеволіла, якби до трьох її розрад – музики, книг та чаю – не додалася четверта. Світ комоду. Вона відчиняла шухлядку – і все немов змовкало. Залишалися пагорби, світляки, гноми. Хом’як, папужка та свинка приходили зрідка – коли могли вирватися на хвильку з будинків господарів. 
Гноми, ельфи, слимачки і равлики охоче долучалися до розмов за чаєм зі смаколиками. Вони розповідали про своє життя і мовби мимохідь цікавилися життям Наталі. Зокрема, чи є в неї чоловік (ні), чи є діти (теж ні). Це їх потішило. Вони знали, що робиться у сусідів.
У неділю, коли настав спокій за стіною – сусідка потягла малу жебрати під церквою на горілку – Наталя спекла тертий пиріг і пішла до комоду на чай. То був день десятий, як вони познайомилися, і день третій пекла, що влаштувала їй Дашка з квартири зліва. 
Вони чаювали великою компанією, зійшлися всі, хом’як Ено, папужка Грінвіч, свинка Лакі, звісно, гноми, ельфи, феї. Точилася приємна бесіда.
- А що ви любите, пані Нова Івго?
- Книжки, музику...
- Яку музику?
- Моцарта.
- Моцарт – то «пар-ба, ба-баааам»? – спитав тато-гном у мами-гнома.
- Ні, любий, то Бетховен. А Моцарт – «тірірі, пірі, пірі».
- А... Ми трохи граємо, - пояснив він зацікавленій Наталі. – Є скрипки, флейти. 
- Барабан. – нагадало гноменя.
- Забудь за барабан!
- Так, барабанів не треба, я хочу тиші. Особливо вночі. І щоб ніхто нікого не бив. Щоб ніхто не плакав. 
Вони помовчали, замислившись, і було зрозуміло, про що їхні думки.
- Я забула вам сказати. – згадала Наталя. – У мене ще є кіт. 
Ніхто не злякався, не занепокоївся. Кіт то й кіт. 
- А як звати? – спитав Ено.
- Тайгер.
- Рудий? Жовтий?
- Сірий, зі смугами. Звичайний кіт.
Всі якось беземоційно дивилися хто куди.
- А де він зараз?
- На дивані в вітальні спить...
Тиша реально повисла, простяглася від куща до куща. Як павутиння.
- Ну що? – спитав папужка Грінвіч і поставив горнятко. – Рррродео?
Всі, хто був в шухляді, летом, скоком, бігма рвонули назовні. Зачудована Наталя пішла слідом... а вони вже обсіли сплячого Тайгера, як індійці потяга. 
- Рродео... – ніжно натякнула Лакі, торкнувшись котового вушка. Всі, затамувавши подих, сиділи на котові і чекали, а він витягнувся хутряною сосискою і робив вигляд, що спить.
 - Родео... – з завмиранням в голосі повторила котрась з феєчок. 
Тайгер розплющив одне око, перевернувся на інший бік. І вся компанія з вереском завалилася на диван.
- Рррродео! – гримнув папужка Грінвіч і з натхненям та повнною самовіддачею шмальнув кота дзьобом в корінь хвоста. 
- Йааааааа! – закричав Тайгер і вознісся на книжкову полицю так швидко, що дрібнота ледь встигла за нього почеплятися. І почалося родео. Власне, дивного для Наталі в ньому нічого не було. Тайгер робив таке кожної ночі або через ніч з тих пір, як переїхав у Мусси, і тепер стало ясно, чому.
- Рррряяяя! – ревів він, перелітаючи з полиці на на полицю, потім на диван, з нього на підвіконня і так далі. 
- Ррродео! – горлали ельфи, тварини та гноми, а шалені феї та феюни ширяли стрімголов, посипаючи все золотим пилком, який швидко танув та полишав по собі пахощі грозового дощу. 
Потім кіт втомився, влягся на підлозі з задоволеним виглядом, вхопив папужку і почав вилизувати, наче кошеня. 
- Ррртуйте мене, ря... – благав Грінвіч, та ніхто не кидався на порятунок – всі були стомлені і лежали навколо кота, розкинувши руки і лапи. А потім піднялися і подалися в комод.
- Ееее... – перемовлялися вони. – З нашим так не пограєш...
- Тайгере! – суворо сказала Наталя. – Шо це було? 
- Няааа... – сказав Тайгер. Це означало: ня зняю.
Так пройшов день (а в шухляді – два дні). А ввечері Наталя стріла Її. Ту, яка не мала світлячка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍