Читати книгу - "Королівство Крижаного Полум'я. Частина 1 - Обрана, Svitlana Anosova"

Глава 2: Лють дракона

Тиша, що опустилася в залі, стала задушливою. Всі очі були прикуті до короля-дракона, який стояв перед Августою. Але його погляд не був зосереджений на ній – він уп'явся в аркуш паперу, що тремтів у руках її батька. 

Августа не відразу зрозуміла, що відбувається. Їй здавалося, що час сповільнився, що всі навколо застигли, чекаючи неминучого. Потім вона побачила, як пальці її батька нервово стискають документ, а його очі – повні тривоги – зустрілися з крижаним поглядом Ервіна. 

Шлюбний договір, написаний за його спиною, був як удар. Гнів блискавкою пронизав його. 

Повітря в залі стало важким, ніби його витісняла невидима сила. Глибокий гуркіт, схожий на далекі грози, пролунав десь у глибині замку – чи це була лють самого Ервіна? 

Його очі змінилися першими. Блакитний відтінок став темним, глибоким, мов розбурхане море під бурею. Шкіра на руках потріскалася, поступаючись місцем грубій, сріблясто-білою лусці, що виблискувала у світлі люстр. Кігті, гострі, мов леза, з'явилися на кінчиках його пальці. 

Його справжня сутність на мить оголилася, викликавши жах у натовпі. 

Люди завмерли, відчуваючи, що будь-яка необережна дія може спровокувати вибух. Серце Августи калатало так сильно, що їй здавалося, ніби весь зал чує його биття. Вона хотіла щось сказати, але слова застрягли в горлі. Дракон… він насправді дракон! 

Вона завжди знала, ким він був, але бачити, як його людська оболонка тріщить під вагою люті – це було зовсім інше. Його присутність тиснула на неї, змушуючи зробити крок назад, але вона змусила себе стояти на місці. Ніколи раніше вона не бачила такої люті. 

Проте в останню мить Ервін зміг опанувати себе. Він глибоко вдихнув і промовив гучним голосом, який рознісся по всій залі. 

– Весілля буде завтра! – Його слова звучали як вирок. – Августа, ти вирушаєш до північного замку вже сьогодні. 

Августа не встигла нічого сказати, як Ервін створив портал повітря потріскувало від магії, коли Ервін здійняв руку. Мить – і залу прорізало сліпуче блакитне світло. У повітрі розверзлася безодня, з якої вирвався морозний подих Півночі. Люди інстинктивно відсахнулися, відчуваючи, як їхні легені обпік крижаний вітер. Ервін простягнув руку до Августи, і, не давши їй часу на роздуми, взяв її за руку. 

– Ти будеш у безпеці, – додав він тихіше, його голос став м'якшим. 

Августа, трохи розгублена, не мала вибору. Її батьки, мати, подруга Ніна та інші гості спостерігали з жахом і подивом. 

Ні! – пролунав голос її матері, але було вже пізно. 

Блакитний вихор зімкнувся, і все зникло – світло, музика, теплі обійми батьків. 

Лише холод залишився в залі, а разом із ним – тиша, яка завжди приходить після бурі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍