Читати книгу - " Туман Розуму, Кирило Тесленко"

— Як я тут опинився... що це за місце... — прислухаючись, він почув звук води та повільно намагався встати. І кульгаючи в майже повній темряві пішов назад, розмахуючи руками, щоб нічого не зачепити. Раптом хлопець уперся в гірку, з якої скотився. Після невеликого дощу і кількох спроб залізти нагору, він зазнав невдачі та вирішив піти в бік шуму.

Через кілька хвилин у дорозі, шум ставав чіткішим. Майкл почав потирати тіло, відчувши різкий холод. Подолавши ще декілька метрів, хлопець вступив у багнюку і, зупинившись, почув дивні звуки, схожі на ритмічний стукіт.

— Гей! Тут хтось є? Я загубився!

— Вітаю.

— Доброго дня! Ви хто?

— Туман Розуму, — сказав приємний чоловічий голос.

— Ви існуєте? Неймовірно! Я вас знайшов! Підкажіть як мені потрапити додому?

— А ти цього хочеш?

— Ну, так! Там моя сім’я!

— Дорогий друже, ти потрапив туди, куди майже ніхто не добирався.

І тут він згадав випадково підслухану розмову.

— Це правда, що ті, хто потрапляє до тебе, зникають?

— Тільки за своїм бажанням. Бачиш, я портал, який відкриває двері в інший світ. Людина істота цікава, і щойно люди сюди приходять, вони йдуть далі, так сталося і з тим, про кого ти подумав.

— А якщо вони хочуть додому?

— А що таке дім?

— Там, де сім’я.

— Ах... якби ти тільки знав, хлопчику... пропоную тобі вибір, піти далі або повернутися з усіма наслідками.

— Я хочу до мами й тата!

— Тоді повернися назад і йди прямо, ти намацаєш залізні двері, відчиниш їх, і тебе одразу відведуть додому.

— Але ж я нічого не бачу! І що буде з моїми близькими, коли я повернуся?

— Можна тільки здогадуватися... варіантів багато...

— Розкажи про себе, хто ти чи що?!

— Я Туман Розуму, я утворився тут багато років тому з приходом штучного інтелекту і створив світ, у якому живуть інші люди і ще... там ходять без окулярів.

Останні слова для Майкла були як грім, він відчував, що йому страшно, клубок застряг у горлі.

— А може спробувати піти в той світ, побути там і повернутися у свій і забрати батьків... — думав Майкл.

— Не вийде, — спокійно сказав туман, — Твої батьки зараз на допиті, їм загрожує пов’язка, і ти їм нічим не допоможеш.

— Звідки ти все знаєш?

— Я штучний інтелект, я знаю все.

Майкл стояв і не знав, що йому робити. Озноб проймав усе тіло, перед очима миготіли картинки-спогади сім’ї, школи, однокласників.

— Я все-таки спробую допомогти їм... вони моя рідня...

— Вибір тільки за тобою, Майкл.

І в цю мить він побачив спалахи, з’явився шум, як у радіо. Перед ним постала картинка поганої якості — відеоповідомлення від батька, з синцями та порізами на тілі та обличчі. Він кілька разів клацнув по файлу, і з третьої спроби воно ввімкнулося.

— Синку! Де б ти не був! Не йди сюди, ти потрапиш... — Зв’язок обірвався, і знову темрява з маленьким світлим промінчиком від удару.

— Батько! А-а-а-а-а-а-а! Я повернуся за вами! І Майкл повернувся до туману і почав іти вперед у невідомість.

— Покажи мені що по інший бік тебе!

Майкл ішов прямо, земля йшла в нього з-під ніг. Бруд, мул… він провалився вниз і втратив свідомість.

***

— Ей хлопець! Ти живий? Прокинься! Зніміть із нього цей демонський апарат, пів голови закриває.

Майкл почав оговтуватися і відчув, як чогось не вистачає. Він розплющив повільно очі й одразу заплющив, прикривши руками.

— Та годі ти! Щоразу це кажу, але всі як один пручаються.

— Відкривай потихеньку очі хлопець, ти тут у безпеці.

Поступово з’явилася чіткість в очах. Він побачив високого худорлявого чоловіка, вкритого татуюваннями, з довгою косою до попереку.

— Де... я... — незнайомець допоміг йому встати. І коли Майкл побачив, не міг повірити очам. Це було підземне місто.

— Ласкаво просимо в Київград!

Кінець