Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Розділ 2 «Незнайомець»

Повернувшись додому, я швидко оглядаю квартиру, перевіряючи, чи не залишилося тут нічого від колишнього. На щастя, усе чисто. Відчуття полегшення накочує хвилею, і я, задоволена, прямую в душ, змиваючи втому та залишки напруженого дня.

Гаряча вода розслаблює м’язи, сповільнює думки, ніби стирає всі зайві переживання. Кілька хвилин під нею — і я вже зовсім інша. 

Далі — макіяж. Рівний тон, легкий рум’янець, виразні стрілки, насичений колір на губах. Кожен штрих додає мені ще більше впевненості. Волосся вкладаю в легкі, невимушені локони, які надають образу грайливої спокусливості.

Наступний крок — вибір вбрання. Перебираючи десятки варіантів, зрештою зупиняюся на чорній шкіряній мініспідниці, що ідеально підкреслює вигини стегон, та напівпрозорій кофтинці в тон. Завершують образ класичні туфлі-човники.

А під низ — чорна сатинова білизна та панчохи, які додають особливе відчуття сексуальності.

Перед виходом ще раз оглядаю себе в дзеркалі, впевнюючись, що виглядаю бездоганно. Останній штрих — крапля улюблених парфумів із солодкими нотками, які огортають шкіру тонким шлейфом.

Я задоволено посміхаюся, беру телефон і викликаю таксі.

Таксі зупиняється біля клубу рівно о десятій. Зачинені дверцята ще на мить тримають мене в тиші, відокремлюючи від хаосу, що панує зовні. Гучна музика, мерехтливі вогні, натовп біля входу.

Я вдихаю прохолодне нічне повітря, розгладжую спідницю й виходжу.

— Ого, подруго, ти сьогодні просто бомба! — вигукує Ліза, щойно помічає мене. Вона стоїть біля входу, її губи розтягуються в задоволеній усмішці.

Я хмикаю, підходячи ближче. Ліза виглядає не менш ефектно: червона обтисла сукня, високі підбори, розпущене волосся хвилями спадає на плечі.

— Ти теж нічого, — підморгую їй.

— Ходімо, сьогодні наша ніч! — вигукує Ліза, хапаючи мене за руку.

Ми заходимо всередину, і клуб миттєво поглинає нас. Гучна музика, мерехтливе світло, змішаний аромат дорогих парфумів та алкоголю.

Усе, що мені зараз потрібно, — це танці, коктейлі та кілька годин безтурботності, щоб стерти залишки сьогоднішнього дня.

Ми пробираємося ближче до бару. Я замовляю собі мартіні, Ліза — яскравий коктейль.

Випиваю один келих. Потім ще один. Алкоголь приємно розтікається по тілу, а разом з ним зʼявляється відчуття легкості. 

Ліза допиває свій другий коктейль і підводиться:

— Ну що, давай покажемо всім, як треба веселитися?

Я посміхаюся й киваю.

— Давай.

Ми виходимо на танцпол, і я дозволяю музиці захопити мене. Рухи стають плавними, розкутими. У тілі з’являється приємна напруга.

Час від часу ловлю на собі погляди чоловіків, але мене це не хвилює. Я тут не для знайомств. Я тут, щоб розслабитися.

Проте варто мені лише на секунду підняти погляд, як я зустрічаю пару темних очей, які уважно мене вивчають.

Холодний, упевнений, злегка зацікавлений погляд.

Незнайомець

Він стоїть біля барної стійки, тримаючи в руці склянку віскі, й не відводить від мене очей.

Ми з ним мовчки дивимося одне на одного кілька секунд. Його погляд пронизливий, упевнений, майже викличний. 

Я повертаю голову, намагаючись знову зануритися в музику, але внутрішнє відчуття змінилося.

Тепер я танцюю інакше. Мої рухи стали плавнішими, розкутішими.  Підсвідомо я хочу йому подобатися.

— Що це за красунчик? — Ліза помічає мій погляд і нахиляється ближче, щоб перекричати музику.

— Без поняття, — відповідаю я, краєм ока спостерігаючи за незнайомцем.

— Але він явно тобою зацікавився.

Я знизую плечима та повертаюся до танцю, намагаючись відволіктися. Віддаюся музиці, рухаюся в такт, дозволяю ритму поглинути мене.

Але його погляд я все одно відчуваю.

Коли втома дає про себе знати, я нахиляюся до Лізи:

— Піду ще чогось вип’ю.

Вона мовчки киває, продовжуючи танцювати.

Я йду до бару, замовляю ще один мартіні й сідаю на високий стілець.

Але не встигаю зробити навіть ковток, як відчуваю його.

Його присутність.

Спочатку це просто легкий рух повітря за спиною, майже непомітний. Потім — аромат дорогих чоловічих парфумів, змішаних із віскі.

Від цього запаху паморочиться в голові.

Я повільно підношу келих до губ, роблю ковток, ніби нічого не сталося.

— Не проти, якщо я приєднаюся? — його голос низький, майже оксамитовий, і ніби розтинає простір між нами, коли він нахиляється до мого вуха.

Я повільно опускаю келих, повертаю голову й піднімаю на нього погляд.

— А якщо проти? — на моїх губах з’являється ледь помітна усмішка.

Він хмикає, сідає на сусідній стілець і спокійно робить ковток зі своєї склянки. Його рухи неквапливі, впевнені. Темний погляд ковзає по мені, ніби намагається прочитати мене.

— Тоді я просто вип’ю своє віскі тут, поруч.

Його голос звучить рівно, без жодної емоції, але в очах я бачу приховане зацікавлення. 

Я роблю ще один ковток мартіні, розтягуючи момент.

— Що ж, тоді пий своє віскі.

Він усміхається кутиком губ, ставить склянку на барну стійку та простягає мені руку:

— Тимофій.

— Хіба ти не збирався просто пити віскі, а не знайомитися?

— Одне іншому не заважає.

Я на секунду затримую погляд на його пальцях — сильних, упевнених, — перш ніж торкнутися їх своєю рукою.

— Емілія.

Його дотик гарячий, пальці м’яко, але впевнено обіймають мої, перш ніж він відпускає.

— Гарне ім’я, — каже він, відкидаючись назад. — І доволі… цікаве.

Я злегка посміхаюся, кручу в пальцях ніжку келиха.

— Це у моєї мами цікава фантазія. Тож краще просто Емі.

— Емі, — він ніби смакує моє ім’я, повільно, розтягуючи голосні. — Тобі личить.

Його погляд затримується на мені трохи довше, ніж потрібно. У грудях розливається дивне тепло, хоча я навіть не певна, що саме викликає цю реакцію — його голос, манера говорити чи цей пронизливий, впевнений погляд.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍