Читати книгу - " «шлюбу не буде. Серце не в курсі.», Feniks oleksij"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я тебе отрую, Лінн. Повільно і з фантазією.
— Тільки якщо пиріжками, — усміхнулась та.
Зупинившись біля фонтану з водою, яка текла вгору замість вниз, Лайра нахилилась до дзеркальної поверхні і торкнулась її пальцем. Хвиля розлетілася веселковим колом. На мить вона побачила там відображення — себе, але старшу. Струнку, стриману, з печаткою Ради на грудях. Ту, яку бачила в ній мати.
Вона відсмикнула руку.
— Я не хочу цього, — прошепотіла.
Лінн стояла поруч, дивлячись не у воду, а на неї.
— То не дозволяй. Ми ще маємо день. Поки ніч не впала — ми самі собі володарі.
— Ти це тільки що вигадала?
— Так. Але звучить красиво, правда?
— Дуже. — Лайра усміхнулась, і щось у її серці трохи розтануло.
— До речі, — мовила Лінн, коли вони вийшли з зали і рушили алеєю, обсадженою фіолетовими світляками. — А якого хлопця ти хочеш собі, га, Лайро?
— О, ну… обов’язково має бути трохи кульгавий, з голосом як зламаний грамофон і смаком до сирих цибулевих еліксирів, — відказала та з серйозною міною. — Щоб бурмотів щось про стародавні закляття, навіть коли спить.
— Серйозно, — пирснула Лінн.
— Добре, добре. — Лайра трохи замовкла, і лише шум листя наповнив тишу. — Не знаю. Хтось, хто не спробує мене змінити. Хто не боїться вогню. Хто не тікає, коли я сміюся не там, де слід. Хтось, хто любить життя… от як воно є. І мене — от як я є.
Лінн усміхнулась і взяла її за руку. На мить світ навколо ніби сповільнився. Алеї світились, мов зоряна ріка, а над ними завис місяць — схожий на підвіс з дитячих снів.
— Такий точно десь існує. Я в це вірю.
— Я теж… хоча б сьогодні.
Після занять вони з Лінн вирушили до Західної Вежі — там сьогодні оголошували нові звання для тих, хто проявив себе за останній цикл навчання. Атмосфера була напружена, але урочиста. На стінах — стародавні гобелени, у повітрі — ледь чутний аромат лаванди й пергаменту. Магістри сиділи у високих кріслах, кожен із сувоєм у руках.
Коли дійшла черга до Лінн, Лайра тихо стисла подрузі руку.
— Не хвилюйся, — прошепотіла вона. — Якщо щось, я підпалю їхній трибунал.
Лінн усміхнулась, але хвилювання не покидало її погляду. І дарма: наступної миті головний магістр урочисто проголосив:
— Лінн Аріан отримує почесний ранг магістра повітря третього кола. За дисципліну, стриманість, і відмінне володіння складною формою контролю вітрів.
Аплодисменти вибухнули залом, а Лайра застрибала на місці, не стримуючи радості.
— Я ж казала! — вигукнула вона, коли Лінн повернулася з новим знаком у руках. — Наступного разу вони тебе візьмуть до Ради, а я пектиму їм пироги… вогняні пироги!
— Ти й сама могла б отримати щось подібне, якби не зникала з занять, — засміялася Лінн.
— А ти ж знаєш — я стихія. Мене неможливо вкласти в рамки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги « «шлюбу не буде. Серце не в курсі.», Feniks oleksij», після закриття браузера.