Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

Розділ 2

Ранок настав швидко, відпочила я добре. Тож тепер свіжа та відпочила поснідала з бабусею та пішли годувати її невелике господарство: качок, курей, кроликів, котиків та собачку. Погодувавши господарство йдемо  накосити траву. Бабуся взяла з собою косу і ми пішли косити траву для кроликів. Бабуся косила, а я згрібала і збирала в мішок. Зробивши необхідне прошу в бабусі сходити на річку.

-Бабусю, а можна я з Ларисою сходжу на річку. Сьогодні дуже жарко.- кажу я.

-А ти плавати вмієш?- питає бабуся.

-Так. Вже давно вмію, мене тато навчив, коли ми відпочивали в Криму.- кажу я.

-Дивись, онучко, річка це не море. Тут дуже холодна і стрімка течія, тому або плавай близько біля берега, або будь дуже уважною.- каже бабуся.

-Добре.  Не переживай, все буде добре.- кажу я.

Одягнувши купальник, легку сукню та панамку з окуляри від сонця я гордо вийшла з будинку та попрямувала до Лариси.

-Привіт, красуне.- вітаюся я з нею.-Ти вже готова?- питаю.

-Привіт і тобі. Так, вже готова. Але маю тебе попередити. Я недавно тільки навчилася плавати, тому ще плаваю так собі.- каже моя подруга.

-Нічого. Мене бабуся попередила, щоб теж плавала близько до берега.- кажу я.

Весело розмовляючи ми прийшли до річки. Людей було не багато, тож ми розклавши речі, та роздягнувшись пішли купатися.  Вода була чистою і прозорою. Після спеки, тіло приємно охолоджувалось. Так я непомітно наблизилась до течії, вона була стрімка і холодна. Раптом мені забракло сил і мене течія понесла, я почала борсатися і тонути.

-Ларисо, допоможи!- вигукнула я.

Лариса кинулась до мене, але чомусь зупинилась і почала кликати на допомогу. Коли мені здавалось, що я вже тону, мене підхопили чиїсь руки. А далі – темно. Прокидаюся  і кашляю водою, що назбиралася в легені. Над собою бачу знайомі очі мого сусіда і занеппокоєні – Лариси.

-Ти як?- питає подруга.

-Нормально.- кажу тихим, хриплим голосом.

-Якби не Андрій, я незнаю, щоб з тобою було. Я запанікувала, що погано плаваю і ми обоє потонемо, тому й попросила про допомогу.- каже подруга.

-Дякую за порятунок.- кажу очам, які все ще дивляться на мене.

-Потрібно бути обережною! «Не знаючи броду – не лізь у воду».- каже хлопець встаючи з колін.

-Мене просто знесло, я була обережною…- стала виправдовуватись я.

-Бачив, я твою обережність.- каже хлопець йдучи геть від нас.

-Хам.- кажу я все ще тихо.

-Йти можеш? Підемо додому?- питає подруга.

-Так, пішли.- кажу встаючи з піску, на якому я лежала.

-Дарма ти так з Андрієм. Він гарний хлопець. Не раз приїджає до бабусі. В нього в житті зараз не самий гарний період.- каже подруга.

-Але навіщо ображати людей? Я невинна, що так сталося.- кажу в своє виправдення.

-Добре. Пішли додому, відпочинеш.- каже мені подруга.

Прийшовши додому змушена розповісти бабусі про прикрий випадок, на що вона лише хитає головою:

-Я ж тебе попереджала. Більше не ходи туди. Це добре, що тебе врятували, а якби сталося лихо?- питає бабуся.

-Не кажіть будь ласка батькам. Не хочу їх засмучувати.- кажу я.

-Добре. Але обіцяй більше не ходити на річку.- каже бабуся.

-Гаразд. Обіцяю.- кажу я.

Так минає ще один день моїх канікул.

Наступного дня ми з Ларисою збираємося на сільську дискотеку. Відпросилася в бабусі  до 9 вечора і ми пішли. Одягнула модні джинси, футболку, заплела собі красиві коси, бо недарма ж в мене густе, русе волосся. Лариса ж навпаки розпустила волосся і виглядала просто вау в своїй красивій сукні в горошок.

-Гарно виглядаєш.- кажу я подрузі.

-Ти теж.- каже і ми сміємося.

-Залишилось нафарбувати очі і губи.- кажу я і ми наносимо мейкап.

-Що бабуся? Сварила?- питає подруга.

-Та ні. Просто просила більше туди не ходити.- кажу я.

-А Андрій?- питає.

-А що Андрій?- питаю в подруги.

-Ти з ним більше не бачилася?- питає подруга.

-Ні. І бачити не хочу.- кажу я.

-А мені він подобається.- червоніє подруга.

-Ларисо, мені здається, що в ньому немає нічого особливого.- кажу я.

-Він симпатичний.- каже обережно подруга.

-Я бачила і гарніших.- кажу я.

-А ще добрий. Він врятував твоє життя.- нагадує подруга.

-Я йому подякувала за це.- кажу я.

-Зла ти, Яно.- каже подруга.

Заходимо до клубу, де повно молоді. Є старші нас, є менші. Лунає музика, всі танцюють. Ми теж підключаємось до танців. Спочатку лунають швидкі танці, потім повільні і так по колу. Коли лунають повільні ми з подружкою відпочиваємо та розмовляємо. Раптом помічаю Андрія з якимось хлопцем.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍