Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"

— Ні. Я нічого не бачив… Лише світло… і порожнеча.

Ці слова викликали мовчазне здивування. Один із жерців переглядає старе писання, бурмочучи щось про

зустріч із Богинею, яка має відбутись одразу після прибуття Героя.

— Це не за Писанням… — бурмоче хтось.

Теомар зітхає. Він підходить до невеликого столу біля вівтаря, бере перо та папір.

— Ми чекали на Героя. Молилися про нього. Але не маємо права приймати рішення. Якщо він — справді

той, кого чекали, хай це вирішить столична церква.

Він швидко написав листа, описуючи все, що сталося: блискавку, хлопця, його стан, його слова, сумніви. Не

залишаючи нічого поза увагою.

— Я не хочу нікого обманювати. Але й залишити все це без відповіді не можу, — говорить він тихо, коли

складає пергамент.

Він виходить до внутрішнього двору, де в клітці сидить поштовий голуб. Теомар прив’язує листа до лапки,

гладить птаха по голові.

— Лети… — шепоче, і птах злітає в небо, зникаючи за дахом храму.

Коли голуб зник з поля зору, Дарк підійшов до Теомара. Його голос був стриманий, але в ньому ховалася

тривога:

— І що тепер?

Теомар повернувся до нього, погляд його був м’який, але втомлений.

— Завтра голуб буде в столиці. Такі листи не ігноруються. Хтось обов’язково прибуде — жрець, посланець

або навіть лицар ордену. Вони захочуть побачити тебе, поговорити, визначити ким ти є. Можливо, заберуть у

столицю.

Дарк опустив очі. Все це було надто швидко. Надто… серйозно.

— А до того часу? — спитав він.

— Можеш пожити в тому будинку, — Теомар легенько торкнувся плеча хлопця. — Їжу тобі принесуть. Якщо

матимеш сили, прогуляйся селищем. Подивись на людей, на місцевість. Ти… в іншому світі, Дарку. Дай собі час

звикнути.

Хлопець кивнув, але думки його вже пішли далі. Він не хотів просто сидіти й чекати. Чекання — це

безпомічність. А безпомічність — це загроза.

“Якщо це справді ісекай… значить, далі може бути що завгодно. Не всі світи добрі. Якщо щось піде не так —

мене можуть використати. Або позбутися.”

Він стиснув кулаки.

“Я маю стати сильнішим. Хоча б настільки, щоб не бути безпорадним. Щоб у разі небезпеки мати вибір —

боротись чи тікати.”

Дарк глянув на Теомара, який вже повертався до храму, злегка згорблений і задуманий.

“Вони добрі… принаймні здаються. Але я не можу покладатися на це. Це не гра. Тут ставки реальні.”

Він знову глянув на небо — в тому напрямку, де зник птах.

“У мене є трохи часу. Треба використати цей час правильно.”

Після недовгого обіду і кількох хвилин роздумів Дарк усе ж вирішив скористатися порадою Теомара —

прогулятись селищем. Врешті, якщо він потрапив в інший світ, то мусить його краще пізнати.Селище виявилось невеликим — близько тридцяти будинків, більшість з яких тулилися одне до одного біля

центральної площі. В центрі базар: простий, дерев’яний, але живий — кілька прилавків, де жінки продавали хліб,

рибу, овочі й сушені трави, один чоловік пропонував копчене м’ясо, поряд з базаром стояла кузня, а поруч —

столяр, що виставив невеликі стільці та дерев’яні ложки на прилавок біля входу в свою майстерню.

Дарк зупинився біля прилавка з овочами й оглянув товар. Продукти були йому знайомі.

Погляд зупинився на невеликій будівлі трохи осторонь від базару. Вікна її були затягнуті тканиною, на

дверях висіла стара дерев’яна вивіска з написом, який він ледь прочитав: «Відьомські товари та послуги». Надпис

був трохи потертим, але одна річ одразу виділялась — чорний знак у формі ока з трьома віями, нанесений темною

фарбою.

“Це… лавка відьми?” — здивувався Дарк.

Його зацікавленість перемогла обережність. Він глянув по боках — ніхто не звертав уваги — і обережно

відчинив двері.

Усередині було сутінково. Запах трав, пилу та чогось пряного одразу вдарив у ніздрі. Полиці були заставлені

скляними баночками, флаконами, пучками висушених рослин. За прилавком сиділа жінка — з виду молода та

гарна, в великій шляпі та з дуже пильним поглядом. Вона не підвелася, не сказала ні слова. Просто мовчки

дивилася на нього, наче оцінюючи.

— Ем… — озвався Дарк, — добрий день?

Відьма нахилила голову набік.

— Новенький, — сказала спокійно. — Я тебе ще не бачила. Цікавишся товарами чи прийшов за відповідями?

Дарк застиг, не знаючи, що відповісти.

“Може, це шанс дізнатися більше?”

— Просто дивлюсь, — сказав він обережно. — Я тут нещодавно.

Жінка загадково посміхнулась.

— Гляди уважно. Але знай — у моїй лавці речі не завжди те, чим здаються.

Погляд Дарка зупинився на невеликій поличці збоку, де лежало кілька книг. Вони виглядали зношеними,

деякі — з пошарпаними краями обкладинок, але в них було щось притягальне. Він зробив крок уперед,

розглядаючи заголовки.

— Магією цікавишся? — пролунало позаду нього. Голос відьми був спокійний, без насмішки чи недовіри,

скоріше — з легкою цікавістю. — Можеш подивитись ближче. Бери до рук, не кусаються.

Дарк нерішуче протягнув руку до книжок. Їх було чотири.

Перша — «Магія для початківців» — товстенька, обкладинка потерта, але досить охайна, з простим

зображенням магічного кола.

Друга — «Каталог трав», важка й зеленкувата, мала закладки з висушених рослин, що визирали з-поміж

сторінок.

Третя — «Легка алхімія», тонша, з плямами невідомого походження, що додавали їй достовірності.

І остання — тоненька книжечка з простим написом «Побутове полум’я» — виглядала майже іграшковою,

немов для дітей. Її сторінки були злегка покручені, а на обкладинці — малюнок руки з крихітним язичком вогню

на кінчику пальця.

— Це базові речі, — сказала відьма, злегка спираючись на прилавок. — Не для справжніх магів. Дешевші за

уроки, але ефект — не завжди гірший.

Дарк переглянув книги, на мить затримавшись на останній.