Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

закінчуються катастрофою.

— По-моєму, я ризикую більшим, — промовив, посміхнувшись, Вайдеман…

. — Усі ризикуємо… Винищувач почав розбіг. Альберт трохи потягнув ручку на себе, але машина не виявила бажання злетіти. Кінець злітної смуги стрімко летів назустріч. Через дві-три секунди злітати буде пізно… Вайдеман ще раз рвонув ручку на себе. «Штурмфогель» опустив хвіст і на швидкості сто шістдесят кілометрів за годину відірвався від бетонки.

«Норовисте ж, бісеня», — майнула думка.

Під крилами помчали ліхтарі аеродромної огорожі, чагарник, невелике селянське поле, горішник. Раптом на висоті сорока метрів обрізало правий двигун. Літак, як вутлий човник, шарахнувся вбік. Вайдеман інтуїтивно вимкнув лівий двигун. Тепер гув лише поршневий «Юмо».

— Знову щось скоїлося з двигунами, — передав Вайдеман, витираючи лоба рукавичкою.

— Спробуйте набрати висоту, розвернутися й сісти, — порадив Зандлер.

— Гаразд.

«Юмо» тягнув щосили, але для нього все ж був заважкий суцільнометалевий корпус «Штурмфогеля».

Над замком Блоків Вайдеман розвернувся й пішов на посадку.

Розділ восьмий

АБВЕР ЗЧИНЯЄ ТРИВОГУ

«Ми знаємо, що радянський народ переможе. Він буде боротися на своїх літаках, у своїх горах, уздовж своїх річок і озер, над своїми морями до того часу, поки всеруйнуюча навала фашистських сил не згине в тьмі історії».

Начальник штабу четвертої польової армії, що наступала на Москву, генерал Гюнтер Блюментрітт прочитав перехоплену телеграму й скосив очі на підпис. Її автором був якийсь Карліс Ламонт, голова американської Ради з питань відносин з СРСР. Уперше йому спало на думку, що російська кампанія може закінчитися такою ж катастрофою, якої зазнав Наполеон.

Сподівання вивести Росію з війни в 1941 році провалилися 6 грудня, коли Жуков кинув війська в могутній контрнаступ. Спершу росіяни завдали удару північніше од Москви, форсувавши канал Москва-Волга і розгромивши лівий фланг танкової групи генерала Рейнгардта. Одночасно вони атакували четверту групу.

В наступні дні росіяни розбили другу танкову армію Гудеріана.

Вся гігантська машина, що сталевою лавиною йшла на Москву, забуксувала в снігах. Після відчайдушних боїв вона покотилася назад.

Другий повітряний флот, кинутий на російську столицю, тільки за двадцять днів, з 1& листопада по 5 грудня, втратив близько півтори тисячі літаків.

За пам'яті Блюментрітта це була перша жорстока поразка в усіх кампаніях, які провадила Німеччина за час другої світової війни.

Над гітлерівськими командирами, які так осоромилися, вибухнула катастрофа. 19 грудня 1941 року Гітлер зняв з поста головнокомандувача сухопутних військ Вальтера фон Браухіча. Гудеріанові було наказано забиратися в тил, у резерв. Командувача третьої танкової групи генерал-полковника Геппера було розжалувано й позбавлено всіх чинів та відзнак. Така ж доля спіткала командирів дрібніших.

1

Капітан функабверу Вернер Фліке задоволено хмикнув. Нарешті-бо! Операція, заради якої він уже третій місяць сидить у Брюсселі, наближається до кінця. Майже весь цей час він провів біля розподільних щитків підстанції Еттербеєка, одного з пригородів бельгійської столиці. Терпіння в нього вистачило, і ось нагорода.

Коли, ще влітку, з'ясувалося, що наймогутніша підпільна радіостанція, яка передає зведення на схід, міститься в Брюсселі, сюди прибув цілий загін моніторів — радіопеленгаторів. Але вони засікли район лише приблизно: десь в Еттербеєку. І тоді Фліке засів на підстанції. Починалася передача, і він послідовно вимикав будинок за будинком, квартал за кварталом, вулицю за вулицею. І от сьогодні, 13 грудня, удача. Вимкнено черговий рубильник, і морзянка зникла. Невідома станція замовкла.

Втім, уже відома. Адреса точна: одна з трьох двоповерхових вілл на Рю де Аттребете.

Фліке ввімкнув рубильник. Зараз у кімнаті, де веде передачу таємничий радист, знову засвітилося світло, радист вилаявся і поклав руку на ключ. Так, у навушниках знову затріскотіла морзянка. Фліке подивився на годинник: 23.15.

О 23.20 два взводи СС вивантажились із машин. Солдати натягнули на чоботи шкарпетки, нечутно оточили три вілли.

О 23.30 добромисних мешканців вілл на Рю де Аттребете було розбуджено поодинокими пострілами.

О 23.32 їхній сон остаточно було порушено довгою автоматною чергою.

О 23.33 глухий вибух примусив їх вискочити з ліжок й обережно підійти до широких, до блиску вимитих вікон…

Але більше вже ніщо не порушувало приміської тиші. Полаявши неспокійних німців, потурбовані власники вілл вернулися до приємних сновидінь.

О 23.45 командир роти СС доповідав капітанові Фліке: «їх було троє: двоє чоловіків і дівчина. Живими взяти не пощастило. В кімнаті знайдено обгорілі сторінки трьох книжок французькою мовою».

«Трохи замало, — подумав Фліке. — Доведеться завтра продовжити обшук».

На другий день під час обшуку есесівці затримали літнього бельгійця, який постукав у двері вілли. Він виявився скупником кролячих шкурок, і його довелося відпустити після допиту.

Пізно ввечері, 14 грудня, Перро прийняв радіограму Центру:

«Від Директора Перро. За повідомленням Кента, вчора розгромлено брюссельську радіостанцію. Можливо, захоплено шифр. Переходьте на третю запасну систему. Частіше міняйте місце передач і час сеансів. Директор».

Таку саму радіограму того ж дня одержала в Лехфельді Ютта Хайдте.

2

Щоразу, переступаючи поріг «лисячої нори», полковник Лахузен, начальник другого відділу абверу, подумки перебирав англійські прислів'я. Старий лис — адмірал Канаріс уважав себе знавцем англійської народної мови і любив, коли підлеглі надавали йому можливість проявити свої знання.

Адмірал стояв біля вікна, вертів у руках знамениту бронзову статуеточку трьох мавпочок. Одна тримала лапу біля очей, ніби дивлячись удалину, друга приклала долоню до вуха, третя застережливо піднесла палець до губ.

— Я завжди вважав цю річ символом абверу — все бачити, все чути й мовчати. Чи не так? — запитав адмірал. Він поставив статуетку на стіл. — Сідайте, полковнику. Ви чули, щоб мавпи перебігали в чужі зграї? Не чули?

Лахузен подивився через голову адмірала. На стіні висіла японська гравюра — біснуватий диявол. Поряд дві фотографії: генерал Франко (у верхньому кутку розмашистий дарчий напис) і злючий собачка — адміралів улюбленець такса Зеппль.

— Полковнику, ви, звичайно, чули, що дешифрувальний відділ зумів розкодувати значну кількість радіограм, посланих агентами більшовиків з початку війни до тринадцятого грудня. На жаль, вони потім змінили код, і поки що жодної нової станції не захоплено. Судячи з радіограм, проти нас діє не одна, а десятки підпільних організацій або, що менш імовірно, одна організація з численними філіалами. Аналіз переданої інформації показує, що радянська розвідка має доступ до найжиттєвіших центрів імперії. Її надбанням стають дані й рішення, відомі дуже вузькому колу осіб. Загальну відповідальність за ліквідацію цієї загрози покладено фюрером на Гейдріха. Але… — адмірал потер руки. — Але й ми не можемо залишатись осторонь. Тим більше, що тут зачеплено честь мундира. В списку людей, які неодноразово мали доступ до