Читати книгу - "Пес на ім'я Мані"

просту формулу. «Формула-72» дуже практична для того, щоб підрахувати, за скільки років наші гроші подвояться. Але її можна не менш успішно застосовувати для вирахування інфляції. Вона скаже нам, коли при певному рівні інфляції наші гроші знеціняться наполовину. 72 поділи на 3 відсотки інфляції і отримаєш число 24. Отже, твої гроші втратять половину від своєї вартості за 24 роки.

Я була вражена простотою підрахунку.

— Це означає, що рівень інфляції такий самий, як відсотки, які я зможу отримати за свої «гроші на щодень»?

— Правильно! Тому я й називаю ощадні книжки «машинами для знищення грошей», бо їхні відсотки не перекривають знецінення, викликаного інфляцією.

— Але чим тоді ліпші «гроші на щодень»?

— Слушне зауваження, однак альтернативи немає. Зрештою, ти ж не збираєшся інвестувати всі свої гроші в акції. Навіть у такому юному віці треба мати резерв. Так ти оптимально зменшиш рівень ризику.

Бозна-якої певності я все ж не мала.

— Невже немає можливості отримати від банку відсотки, вищі за 3,5 %?

— Є, звичайно, але тоді, за угодою, тобі доведеться погодитись на довготривале вкладення грошей. Це має свої недоліки. Ти не зможеш зняти їх з рахунку, якщо настане сприятлива мить для купівлі акцій.

— Який відсоток своїх коштів я повинна віддати на відкриття рахунку «грошей на щодень»?

— Це цілком залежить від тієї ситуації, в якій ти перебуваєш на даний момент. А що ти ще дуже юна, то 20 % цілком вистачить.

Я відчула, що сьогодні пан Ґольдштерн уже нічого більше мені не скаже. Тому я подякувала і попрощалася.

Мені дуже кортіло запитати у пана Ґольдштерна, скільки марок відкласти на рахунок «грошей на щодень» і скільки взяти для купівлі акцій, але з досвіду спілкування з ним я знала, що він ніколи не дасть мені конкретних порад.

Цей розумний пан розтлумачував мені лише принципи фінансової премудрості. Як цими принципами скористатися на практиці, залишалося винятково моєї справою. Він домагався того, щоб я не покладалася геть в усьому на нього, а брала на себе відповідальність за свої гроші.

Отож я взялася лічити: я мала 1130 Ђ. Завтра день виплати. Я вирахувала, що отримаю 360 Ђ. До того ж деякі власники собак платили мені за дресуру. Це — іще 180 Ђ.

Потім я підбила підсумок: завтра я одержу

540 Ђ, докупи матиму 1670 Ђ.

Я вирішила запропонувати фінансовим магам викласти на купівлю додаткових акцій по 1250 Ђ. 420 Ђ решти я мала намір покласти завтра до банку.

Мені потепліло на душі від думки, що знову зустрінуся з пані Гайнен.

Як добре, що я послухалася доброї поради і обрала для відкриття рахунку ту людину, яку полюбила з першого погляду.

Задоволена, що знайшла добре вирішення проблеми, я лягла спати.

А ще я ствердила для самої себе, що знову пережила надзвичайно цікавий день.

Власне кажучи, усі мої дні були суцільною пригодою. Я ніколи не нудьгувала. А все почалося з Мані, з його науки про гроші!

Білий лабрадор, як завжди, спав біля мого ліжка. Я замислено погладила його.

Скільки змін відбулося! Я була вже далеко не тією Кірою, що рік тому. У мене з’явилася купа інтересів і купа друзів: пан Ґольдштерн, подружжя Ганенкампів, Марсель і пані Козир.

Від гарячого припливу вдячності я перехилилася з ліжка і міцно цмокнула Мані в голову.

Мані блискавично облизав мені обличчя.

«От шибеник!» — подумала я і, щаслива, заснула.

Кінець великої пригоди

З того часу минуло кілька місяців. Я почала записувати все, що зі мною відбулося і чого я зазнала. Й сама до пуття не знаю навіщо. Можливо, для того, щоб нічого не забулося. Кожного дня я списувала дві сторінки. Це було неважко, бо я користувалася детальними нотатками у своєму журналі досягнень. Праця приносила мені величезне вдоволення.

Дні минали непомітно, і кожен приносив із собою нові враження.

Моїм батькам велося тим часом цілком добре. Пан Ґольдштерн переконав тата взяти на роботу двох співробітників. Зважитися на таке татові було нелегко, він боявся, що зі своїми фінансами не потягне утримання помічників. Та, на щастя, тато пройнявся такою безмежною довірою до пана Ґольдштерна, що послухався його поради. Завдяки цьому помінялося геть усе. Якщо тато раніше сумнівався у своїй спроможності самостійно вести бізнес, то тепер твердо знав, що необхідно навчитися передавати деякі справи, які він робити не любив і не вмів, іншим. Тепер він завжди перебував у доброму гуморі. Просто неймовірно, як міняє людину відсутність обтяжливих фінансових проблем. Кожного ранку він радісно збирався до праці, навіть пісеньки мугикав під ніс. Ліпше би не співав, бо фальшував немилосердно. А купивши нове авто, тато навіть вставав на годину раніше.

Мій бізнес теж розквітав. Під своєю опікою я вже мала двадцять одну собаку, їх треба було вигулювати, вичісувати і вишколювати. Звісно, я вже давно не могла сама впоратися з такою зграєю, але навчилася від Марселя підпрягати до допомоги інших дітей. Моніка у ролі мого помічника теж непогано заробляла. Щоправда, тепер я вже не мала перспективи нових заробітків на вигулі собак, зате збагнула, як добре мати «проблеми». Вони спонукали до пошуків нових можливостей, водночас я набиралася життєвого досвіду. Я вже давно купила собі ноутбука і відкрила для себе, скільки справ можна залагодити з допомогою комп’ютера: домашні завдання виконувала швидше й охайніше, відповідно, вищими стали й оцінки.

Тепер я вела статистику, у цьому мені дуже допомогла пані Ганенкамп. Комп’ютер і бухгалтерія були її захопленням. Чого я тільки не навчилася! Хоч і заробляла незмірно більше, неухильно дотримувалася залізного правила: 50 % — на «курочку», 40 % — на реалізацію мрій і 10 % — на витрати. Більшість із того, що я записала до списку ще на початку нашого спілкування з Мані, я вже придбала. Ось тільки до Америки ще не їздила, усе відкладала, відчуваючи, що там зі мною неодмінно відбудеться щось надзвичайне, що знову цілковито змінить моє життя.

Наш інвестиційний клуб виявився дуже успішною затією. Курси нашого першого фонду впали на сьомому місяці, але акцій ми не продали, тому й не зазнали втрат. Минуло трохи часу, і курси знову поповзли угору. Ми добре заробили би на продажу, але в цьому не було потреби, бо ж мали на меті відгодовувати нашу «курку».

Був, щоправда, момент, коли Марсель схилявся до того, аби продати частку у фонді. Це називалося «зібрати урожай прибутків». Однак пані Козир запитала в нього, як він збирається помножувати їх, щоб накопичити капітал. Ми спільно прийшли до висновку, що найкраще було би знову вкладати до того ж фонду, тож Марсель швидко збагнув недоречність своєї пропозиції.

Разом ми інвестували тепер у чотири фонди. Щоразу збираючись на засідання фінансових магів, неймовірно тішилися своїми успіхами. На кожній зустрічі довідувалися багато нового від пані Козир. Навіть Моніка почала ліпше знатися на фінансах. Не дивно, що й батькам ми могли тепер давати слушні поради. І батьки слухалися, спершу потайки виконували наші настанови, а згодом перестали ховатися.

Пан Ґольдштерн тимчасом повністю одужав і знову поринув у роботу. Мані залишився зі мною. Звичайно, ми з Мані, як і раніше, щосуботи відвідували його, разом ходили на прогулянки, а потім нас завжди пригощали надзвичайно смачними тістечками з какао.